Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 78
Перейти на сторінку:
до суперників.

— Вигляд у тебе і справді скажений, — пробубонів Сефтус собі під ніс. — І це просто щастя, бо пізно вже ставити на когось іншого.

Усіх чотирьох повзунів було взято на смики — досить довгі, аби кожен з них міг дотягтися до бійцівського кола посередині, але закороткі, щоб дати їм зчепитися між собою. Їхні кісточки були обсаджені гострими як лезо острогами, а чіпкі хвости увінчувалися гострющими шпичаками. Голод і жорстоке поводження перетворювали ці зазвичай приязні створіння на нещадних убивць, і поєдинок не припинявся, аж поки якийсь один повзун не брав гору над рештою трьома.

— БІЙ ПОЧИНАЄТЬСЯ! — ревнув дрібногоблін і рвучко махнув рукою.

Негайно ж повітря сповнилося різноманітним галасом — виттям, вереском, ревом. То вили, верещали і ревіли глядачі. Перший визівнув духа Сміливець Бруто зі східного кутка — ліва острога Кігтя Маньйо черкнула його по горлянці. Та за мить перерізано шию і Маньйо — то знайшов свою жертву хвостовий шпичак Хитрюги Вільбуса.

— Ну ж бо, Вільбусе, давай! — шепотів Сефтус Лепряк, коли лютий повзун переніс свою увагу на Здоровила Смарга з західного кутка, і вони наскочили один на одного, сплівшись ув один клубок закривавленого хутра та мигтючих лез.

Дрібногоблін спохмурнів, коли Хитрюга Вільбус став брати гору, і знишка озирнувся, немовби готуючись накивати п’ятами.

— Е, ні, не втечеш, — процідив Лепряк, хапаючи дрібногобліна ззаду за шию. — Ти стоятимеш тут.

Удвох вони дожидали кінця бою. І він не забарився. Не встигли промайнути й кілька секунд, як розітнулися виття переможеного і тріумфальний вереск переможця. Хитрюга Вільбус виграв бій. Лепряк упритул наблизив свою злобну мармизу до дрібногоблінової.

— Слушна нагода для розрахунку, — просичав він.

ІІІ СХІДНИЙ БІК: 9-Й СЕКТОР

Світло падало навскоси на дев’ятий сектор східного боку Віадукових сходів, знаний ще як «збігсовисько». То було місце, де заступники декана всіх санктафракських шкіл сходилися докупи, аби обговорити ті чи ті питання: через заплутаність і складнощі їхньої роботи вони мали між собою куди більше спільного, ніж з іншими вчителями своїх шкіл. Така його назва пішла від давнього слова «совисько», яке в печерників означувало місця, де мешкали дрібні лісові сови, та слова «збігсовисько», оскільки за повір’ям згадані підступні птахи влаштовували там гамірні збіговиська для вироблення своїх подальших мисливських маршрутів. Як і лісові сови, ті академіки, кому пощастило вибитися в заступники декана, також відзначалися хитрістю, розумом… і галасливою вдачею.



— Бачу, Сефтус знову вирішив не приходити, — зауважив заступник декана дощознавців.

— Надто велика цяця, аби знатися з нами, — пояснив заступник декана хмароглядів.

— Як і решта отих недолугих мжичкомірів, — докинув заступник декана кафедри вітроловства і гучно пирхнув. — Відколи Лініус Паллітакс став Найвищим Академіком, вони просто нестерпні.

— А відколи Паллітакс перебрався до Палацу, взагалі пустилися берега, — додав четвертий заступник декана.

— Вони все чваняться перед нами, — поскаржився ще хтось. — А Найвищий Академік пальцем не кивне, щоб покласти край цьому неподобству, знай тільки просторікує, які ми всі тут рівні.

— Рівні? — пирхнув ще хтось. — Чи й не так! Мжичкоміри найкраще йдуть угору. Він тільки про них і дбає. А до решти й не загляне.

— Це кричуща несправедливість! — обурився заступник декана факультету хмароглядства.

— Свинство! — підтримав його колега-вітролов.

— Щось треба з цим робити, — похмуро виснував заступник декана дощознавців.

IV ЗАХІДНИЙ БІК: 12-Й СЕКТОР

— П’ятдесят золотих монет, та й квит! — заявив цибатий учень з бульбатим носом.

— Бійся Бога, Мастакуне, — благав другий учень, — я ж тобі казав, п’ятдесяти я не маю.

— Тоді не марнуй мого часу, Тягнинегідь, — пирхнув Мастакун і відвернувся. Тягнинегідь, за метрикою — Тягниневід, скривився. Він ненавидів своє прізвисько. А втім, він розумів, що зараз не найкращий час ображатися через нього. За якихось два дні важливий екзамен із мжичкометрії, а він до нього майже не готовий — тут і нечистому душу продаси. Краєм вуха Тягнинегідь десь почув, що Мастакун роздобув копії екзаменаційних квитків. Якби тільки вдалося їх запопасти, він зміг би підготувати відповіді — і склав би іспит! Якщо ж він ухопить шилом патоки — його просто витурять звідси. І тоді його батько, велике спілчанське цабе, просто зречеться свого сина.

Тягнинегідь побіг слідом за учнем, який віддалявся від нього.

— Стій! — закричав він, хапаючи Мастакуна за мантію.

— Відчепися! — гримнув Мастакун, повертаючись і ляскаючи по плечу молодшого підручного, мов по якій кузьці.

— Ти повинен мені їх дати, — наполягав Тягнинегідь. — Повинен… — Він вихопив із кишені гаманця і забряжчав ним у повітрі. — Отут тридцять вісім золотих монет, — оголосив він, — а решту я віддам тобі на тому тижні.

— Решту? — перепитав Мастакун.

— Решту, дванадцять золотих, — кивнув головою Тягнинегідь.

— Скажи «двадцять», і, може, мене це зацікавить, — урвав Мастакун.

У Тягнинегоді одвисла щелепа.

— Двадцять? — здивувався він. — Але ж ти казав… я не можу… це дуже багато…

— Як знаєш, — знизав плечима Мастакун і знову показав спину.

Та цього разу Тягнинегідь не намагався його спинити. Його купецький запал тільки розохочував Мастакуна продати квитки дорожче. Вони обидва знали, що у Школі Мжичкометрії кілька учнів мали куди щедріших батьків. Таким тільки заїкнися про екзаменаційні квитки — і вони заплатять за них подвійну ціну. І їм, гірко подумав Тягнинегідь, таки заїкнуться…

— Хай йому темнолесник! — розпачливо промимрив він і обхопив голову руками. — О, Небо, що почати?

— Наскільки я розумію, в тебе зараз два шляхи, — озвався в нього за спиною чийсь хрипкий утробний голос.

Хлопець обернувся і побачив перед собою довготелесого типа. Незнайомець був закутаний у професорську мантію, яка йому страшенно не пасувала. З глибин бахматого каптура поблискував срібний ніс-маска.



— Ви до мене? — запитав Тягнинегідь.

1 ... 18 19 20 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"