Читати книгу - "Диявол і сеньйорита Прим"

«Ризикову справу затіяла, — подумав священик. — Вона не може знати нічого такого, чого не знали б ми.

І хоча вона бідна, сіромашна сирота, буде дуже важко вмовити хазяйку не звільняти її».

А втім, не так уже й важко, продовжував міркувати він. Хто з нас не без гріха? Посердиться хазяйка дні зо два чи зо три, та й пересердиться. У всьому Віскосі годі знайти людину, яка б погодилась працювати в шинку. Це заняття для молодих, а молоді у нашому містечку давно вже катма.

— У Віскосі — три вулиці, невеличкий майдан із хрестом, декілька розвалених будинків та церква, до якої примикає цвинтар, — розпочала Шанталь.

— Хвилинку! — перервав її чужоземець. Він дістав із кишені диктофона, увімкнув його і встановив на стіл перед собою. — Мене цікавить усе, що стосується Віскоса, і я не хочу проґавити жодного слова. Сподіваюся, запис вам не перешкоджатиме?

Шанталь не знала, перешкоджатиме їй запис чи ні, однак часу гаяти не збиралася. Ще декілька годин тому вона боролася зі своїми страхами, а тепер їй вдалося зібрати всю свою хоробрість й почати говорити. Хтозна, що воно буде, коли її знову переб’ють.

— У Віскосі — три вулиці, невеличкий майдан, посеред якого стоїть хрест, кілька будинків геть порозвалювалися, однак решта поки що цілі. Є готель, поштова скринька на стовпі, церква, до якої примикає маленький цвинтар.

Із другої спроби вона спромоглася на більш детальний опис і вже не хвилювалася так сильно.

— Як усім відомо, Віскос був оплотом і притулком для бурлак і розбійників доти, доки наш великий законовчитель Ахав після свого навернення, вчиненого святим Савинієм, не перетворив його на місто, де нині живуть лише добропорядні люди.

Але наш іноземний гість не знає, яким чином Ахав спромігся втілити свій намір у життя. Про це я й розповім. Жодного разу не намагався він переконати когось, бо прекрасно знав людську природу, — знав, що люди, яким властиво приймати чесність за слабкість, почнуть змагатися з ним за владу.

Він вчинив інакше — запросив кількох тесль із сусіднього села, вручив їм креслення й наказав, щоб на майдані, на тому місці, де нині височіє хрест, вони дещо збудували. Десять діб поспіль, удень і вночі мешканці міста чули грюкіт молотків і верещання пилок, бачили, як теслі стругають і тешуть дерево, забивають цвяхи. І одинадцятого дня посеред майдану здійнялося щось велетенське, запнене полотном. На урочисте відкриття цього монумента Ахав скликав усіх мешканців Віскоса.

Промови ніякої він виголошувати не став, а просто зірвав попону, і всі побачили шибеницю. З помостом, з мотузкою й з усім причандаллям. Шибениця була змащена бджолиним воском, так що протягом тривалого часу сніг і дощ були їй не страшні. Користуючись тим, що на майдані зібралося багато люду, Ахав зачитав установлені ним закони: вони захищали хліборобів, заохочували скотарів, передбачали винагороду для тих, хто відкриє у Віскосі нові майстерні чи крамниці. І насамкінець додав, що відтепер і надалі мешканцям доведеться або займатися чесною працею, або вимітатися з міста геть. Більше він нічого не сказав і жодного разу не згадав щойно відкритий «монумент». Ахав був не з тих, хто вірить у дієвість погроз. Ближче до кінця цієї урочистості люди стали збиратися купками, і більшість вирішила, що святий пошив Ахава в дурні і, коли той втратив колишню хоробрість, його слід убити. Наступними днями лиходії тільки те й робили, що будували плани, як би порішити Ахава, однак при вигляді шибениці на майдані мимоволі напрошувалося питання: «Навіщо вона поставлена? Чи не для тих, хто не погодиться жити за новими законами? Хто за Ахава, а хто проти нього? І чи немає серед нас його вивідачів?»

Шибениця дивилася на людей, а люди — на шибеницю. Потроху зухвалість і відвага заколотників стали поступатися місцем страхові, бо всі знали, що Ахав має славу людини, яка, одного разу прийнявши рішення, виконає його, щоб то не стало. Дехто полишив місто, інші починали вбачати своє призначення в чесній праці, — передусім тому, що їм просто ніде було подітися, а може й тому, що тепер на майдані височіла ця клята шибениця. По якомусь часі настала у Віскосі тиша й благодать, а саме містечко перетворилося на великий центр торгівлі (благо, стояло воно на кордоні) — почало вивозити високоякісну вовну й добірну пшеницю.

Шибениця простояла десять років. Дереву — хоч би що, тільки мотузку з петлею час від часу міняли на нові. І жодного разу її так і не використали за призначенням. Ахав жодним словом так і не згадав про неї. З її допомогою він зумів перетворити безстрашність на боягузтво, довірливість на підозріливість, розповіді про відчайдухів — на схвальне перешіптування. І через десять років потому, коли закон остаточно восторжествував у Віскосі, Ахав наказав розібрати шибеницю й на тому місці спорудити хрест.

Шанталь замовкла. Серед повної тиші пролунали самотні оплески, — то аплодував чужоземець.

— Прегарна історія, — сказав він. — Ахав і справді був знавцем людської природи й розумів, що люди поводяться так, як належить, не тому, що бажають жити за законом, а тому, що бояться покарання. У кожного з нас у душі є ця шибениця.

— І от тепер, на прохання цього чужоземця, я збираюся знести хреста, що стоїть на майдані, і встановити на його місці нову шибеницю, — промовила Шанталь.

— Карлос, — почувся голос когось із присутніх. — Нашого гостя звуть Карлос, і з твого боку було б люб’язніше називати його не «чужоземцем», а на ймення.

— Його імені я не знаю. Все, що він повідомив про себе у реєстраційній картці готелю, — неправда. Згадайте, він жодного разу не розплатився кредитною карткою. Ми не знаємо, звідки він приїхав і куди прямує; не виключено, що і дзвінок в аеропорт він зробив про людське око.

Усі повернулися до