Читати книгу - "Навіщо. What For"

Червонець

— Тут недалеко Татьяна с малым в селе. Не дай бог нарвется на карателей.

Мартинов

— Тебе-то что? Мы тебя теперь женим на патриотке молоденькой, такой, чтоб на сиськах чарка с водкой стояла.

(вдивляється в бінокль)

— Щось такої не видно...

2 сцена

Ніч. Поле гарбузів. Вся група спить, збившись в одне тісне кубло.

Велес

— Я в прошлой жизни точно был женщиной.

Лавр (сонливо)

— Вродливою?

Велес

— Точно!

Лавр

— І що ти робив?

Велес

— Точно не воевал. Наверное, выращивал орхидеи. Тебе нравятся орхидеи? Белые орхидеи?

Лавр

— Ні, як білі квіти, тоді суниця.

Велес

— Почему?

Лавр

— А там як пошукати, то біля квітки десь і ягідка буде… Кращий смак у світі. Спи вже.

Велес

— Да звезды так светят, что не заснуть.

Лавр

— Це не зорі, це трасери.

Велес

— Та ну тебя. Вот представь только, там, возле звезды такая же планета, такие же люди. Только, например, каждый точно знает, сколько он проживет. Вот как однодневка знает. И они тоже. И у всех одинаково.

Лавр

— Оце я там маю свої сто років, і у всіх теж по сто? Як хочеш, так і діли?

Велес

— Саме так. Я бы лет тридцать точно не женился, объездил бы всю планету, все страны, все моря...Потом лет десять сидел бы в своем доме в лесу, вспоминал… Ну, уже не один, конечно…

Лавр

— Як же ти мєнтом був, такий романтик?

Велес

— Сам удивляюсь.

Лавр

— А ось на цій твоїй планеті що, ніхто до свого віку загинути не може?

Велес

— Не може.

Лавр

— То, може, вони всі вже там зараз? І Восьмий, і Ред, і Бані, і Ахім… Я ж там у п`яти метрах був від машини, коли у них танк вцілив. Я з ними мав їхати. Ось чому вони загинули, чому я живий? Навіщо мені це життя?..

Поет

— Тут хтось спатиме? Вдень він по телефону дзвонить, що нас всіх запеленгують, кричить що живий, що кохає, що виходить, скоро буде, наче йому до неї зупинка на метро, а вночі вже «навіщо», «чому не я…».

Лавр

— Ну, не кричав я, я тихо… Просто вона найкраща в світі і мене чекає. Але, справді, навіщо...

Поет

— Так отож. Знаєш цю притчу? Коли чоловік помер і питає у Бога, навіщо я жив. А Бог йому: «Ось ти у молодості у відрядження їхав, пам`ятаєш? Ні, каже, але щось було таке. — так пішов у вагон-ресторан, і там у тебе жіночка за сусіднім столиком сіль попросила дати, то ти й дав. Згадав? — Ну, пригадую щось таке… — Так отож».

Велес

— Мы сейчас все между небом и землей. И то тянет, и другое…

Слон

— Сейчас я тебя так потяну, что мало не покажется. Вон небо светлеет, встаем и идем. По одному, вон к тому забору крайней хаты. Первый дойдет, маякует, что там — еда-вода-карта местности, мы в бинокль смотрим. Проверьте автоматы, все дела.

Велес

— А кто первый?

Слон

— Кто спрашивает, тот и ходит.

Велес

— Так у меня ж нога…

Слон

— Вот и не будешь спешить.

3 сцена

Тетяна виходить з хати на город, прямує до дощатої вбиральні, відкриває дверцята, помічає Велеса.

Тетяна

— Димка?!

Велес

— Танька… Какого хрена ты здесь?

Тетяна

— А ты какого?! Ты же в каратели пошел… Это све крови хата, а в городе обстрел каждую ночь, там опасно стало.

Велес

— Пончик в хате?

Тетяна

— Нет больше Пончика.

Велес

— Убитый?!..

Тетяна

— Типун тебя на язык, выгнала я его. Воюет с такими как ты. Он теперь Червонец стал, а не Пончик. Малый в хате спит. Пусти меня, куда шла, разберусь с тобой.

Велес

— Иди. Я в хате буду. Сейчас мои подойдут.

4 сцена