Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

Наступного ранку хитавиця стала ще відчутнішою. Піняві гребені хвиль раз у раз заливали палубу корабля. Щоб якось приглушити неприємне почуття, Томек узяв штуцер і пішов до свого тиру. Боцман Новицький не міг супроводжувати його, але Томек, мабуть, був цим задоволений: бляшанка, підвішена до стелі, під впливом сильної хитавиці рухалась самостійно, до того ж непрогнозовано. Влучити в таку рухливу ціль було дуже важко. Томек інколи ледве втримував рівновагу, але саме це й приносило йому найбільше задоволення. Він безперестанку стріляв, інколи влучаючи в ціль, а інколи — ні. Після двох годин таких вправ пісок висипався з бляшанки крізь отвори, пробиті кулями.

Тільки-но пролунав гонг, який закликав на обід, Томек радо зайшов до кают-компанії й сів на своє місце. Під час стрільби по рухливій цілі він, перебуваючи в неабиякому піднесенні, забув про хвилинну слабість, що його перед тим охоплювала, і відчув голод.

Матроси дивилися на Томека з захопленням, а Смуга вигукнув:

— Ого-го! Отже, ти вже прийшов на обід!?

— А чому б і ні? — відповів Томек. — Я голодний, як вовк.

— От і гаразд. Якщо хитавиця не позбавила тебе апетиту, то з тебе буде чудовий моряк. Ти знаєш, що три велетні-суданці, які супроводжують верблюдів, уже лежать як колоди у своїх каютах, — сміючись повідомив Смуга.

Томек прекрасно переносив хитавицю. І все ж його не пускали на палубу, побоюючись, що хвилі, які безперервно заливали корабель, змиють його в море. Тому Томек у своєму тирі пробивав кулями бляшанки все меншого розміру, кожен раз влучаючи вціль.

Через кілька днів море трохи заспокоїлося. Новицький, скориставшись вільною хвилиною, зазирнув до тиру. Томек стріляв швидко й влучно.

Здивований успіхами свого учня, боцман схвально мовив:

— Ну-ну, братику, бачу, що тобі вже нема чого вчитися в мене. Тепер хіба що Смуга зможе навчити тебе чогось нового.

— А що, пан Смуга так добре стріляє? — здивувався Томек. — Я гадав, що краще від вас ніхто не стріляє.

— Ну що ти, братику! Смуга в цій справі неперевершений майстер! Він навіть найменшому звіряткові може влучити між очі, — відповів боцман упевнено, хоч усе, що він знав про Смугу, довідався з розповідей старшого Вільмовського.

Звичайно, Вільмовський нічого не казав боцманові про вміння Смуги влучати тваринам «межи очі», але Новицькому здавалося, що така неточність хлопцеві не завадить.

Томек уже давно вирішив у всьому наслідувати Смугу, великого мисливця та звіролова. Він задумався над словами боцмана. Відтак заходився шукати бляшанки все меншого розміру, малював на них по два кружечки, які повинні були зображувати тварин, й знову почав управлятися у влучній стрільбі. Робив це він потай від боцмана. Дні минали швидко. «Алігатор» усе далі плив на південний схід.

Томек із нетерпінням дивився на смугу суходолу, що виринала на обрії з неспокійних хвиль океану. Це був острів Цейлон[14] — країна перлів, білих сапфірів, гарних пальм і рідкісних рослин.

«Алігатор» повільно пройшов у широкі ворота порту, утворені двома хвилерізами, й опинився у великій, затишній пристані столиці Цейлону Коломбо.

— Я збираюся з паном Смугою на берег. Якщо бажаєш, можеш піти з нами, — сказав Томекові батько, коли з борту корабля спустили трап на причал. — Нам треба отримати дозвіл для довантаження на корабель тварин.

— Ти маєш на увазі слона й тигра? — запитав Томек.

— Так, саме звідси ми повинні перевезти їх до Австралії, — підтвердив Вільмовський.

— О, та це ж чудово! Мені ще не доводилося бачити ні живого слона, ні тигра. А цей слон приручений?

— Думаю, що він дресирований. Я візьму з собою фотоапарат. Адже ти повинен послати тітці й дядькові своє фото з далекої подорожі.

— Звичайно. Я дуже хотів би…

— Ти хотів би проїхатися на слоні?

— Так!

— Побачимо, — сказав Вільмовський. — Швидко приготуйся до сходження на берег.

Через кільканадцять хвилин Томек повернувся на палубу, де його вже чекав батько з великим футляром, у якому був фотоапарат. Вузеньким, хитким мостиком вони зійшли на пристань і незабаром опинилися на великій площі.

Томек поправив на голові корковий шолом, щоб захистити очі від яскравого сонця, й роззирнувся навколо. Поблизу стояло кілька двоколісних гарб, боки яких і горішня частина були обтягнені матами. У гарби були запряжені рогаті азійські зебу, які походили, очевидно, від степового тура[15]. Томек довідався від батька, що степову худобу, подібну до тура, можна зустріти також в Африці в багатьох негритянських племен. Деякі види зебу, які африканці називають вагума чи ватусі, відзначаються величезними рогами; інші породи зебу носять на плечах більш або менш великий горб, утворений жировими відкладеннями. Особливо розвинений цей горб в азійських зебу. Томек був дуже здивований, що в Індії зебу вважають священною твариною, тримають їх у храмах і за вбивство цієї тварини винуватця засуджують до смерті. Тут, на Цейлоні, зебу використовують як тяглову силу. Вони стояли під палючим промінням сонця з абсолютно байдужим виглядом. Трохи віддалік Томек помітив ряд рикш, двоколісних візків із сидіннями між високими колесами. Біля кожного візка стояв бронзовотілий сингалець[16].

Побачивши білих мандрівників, які виходили з порту, троє тубільців підбігли до них, тягнучи за