Читати книгу - "Четверо в яхті"

— Хлопці, швидше! — майже стогнав Войтек, червоний від напруги. Він стояв під щоглою і з усієї сили натягував шнур, який підняв парус на верхівку. Найбільша, на думку Андрійка, перемога Войтека виявилася пірровою. Хоч він і втягнув парус на щоглу, але тепер щосили мусив тримати його, щоб парус не звалився хлопцям на голови.

Андрійко відчув докори сумління і стрибнув на допомогу.

— Бери ось тут, — крізь зуби процідив Войтек. — Я ледве держу! — Андрійко схопив шнур. Тримати вдвох було не дуже важко, та коли він подумав, що так доведеться провести всі канікули, йому стало сумно.

— Агой! — долинув до них крик з озера. — На палубі, агой!

Червоні від натуги хлопці озирнулися. Парусний човен з чорним прапором був за якихось сто метрів. Вже видно людей на ньому. Худий, високий парубок з червоною хустиною на голові стояв спереду і, тримаючись за сталевий тросик, гукав до них. Позаду сиділо ще кілька осіб, в тому числі й дівчата. Всі вони щохвилини вибухали загальним сміхом.

Здіслав, який славився орлиним зором, кинув свій дрюк і почав придивлятися до парусного човна, що підходив усе ближче.

— Агой! — крикнув худий здоровило в червоній хустині. — Там на палубі! Що у вас робиться? Вас ураган поторсав?

— Ха, ха, ха! — зареготали пірати.

— До біса! — шепнув Здіслав. — Може, веслом?

— Що трапилося? — підвівся Едик.

— Треба далі від цієї голоти.

— Ти що? Здурів?

— Коли… не бачиш? — почервонів Здіслав і раптом зіскочив з борту і гайнув у каюту.

— Що з ним?.. — спитав Едик.

— Агой, на палубі! — знову закричав худий пірат уже зовсім зблизька. — Що з вами? Хтось брав вас на абордаж?

— Ха, ха, ха! — реготала піратська команда.

— Агой, на палубі шхуни! — безжалісно блазнював худий. — Що роблять ці два каторжники, прив'язані до фала? Вішатимете їх? Що, бунтували? Якщо так, то вішайте, вішайте…

— Ха, ха, ха! — В цьому сміху чудово можна було розрізнити голоси, і Андрійко онімів. Адже так сміятися може тільки одна істота на землі, одна єдина, противна, огидна…

Тремтячи від страху, він подивився на піратський човен. Він саме обходив їх, граціозно нахилившись, з туго надутим парусом. Худий довгаль ще кричав, показуючи кінець троса:

— Може, взяти вас на буксир? Не соромтеся, можемо підвезти…

Новий вибух сміху. Андрійко дивиться на цих людей. Одна, друга, дівчина. І ось те, чого він боявся. Це широке обличчя, цей кирпатий ніс, ця розпатлана світла чуприна. Огидна Павловська сидить на борту піратського човна рядом із загорілим довгалем у шоколадному кашкеті і регоче, дивлячись на них, роззяв і недотеп…

— Що вони зробили з парусом? — вигукнула одна з дівчат. — Дивіться! Господи! Не ввели ліктроса в шлиць! Ну й моряки!

Вибухнув страшенний сміх. Войтек тільки тепер оглянувся і помітив ці обличчя…

Раптом шнур вирвався з рук Андрійка. Шелест, грюкіт — і величезний розігрітий мішок полотна вкриває йому голову, руки, все тіло.

Як добре не бачити цих пик, не чути їх уїдливого сміху!

Андрійко поволі вибирався з полотняної поводі. Нелегко було висунути руку, ногу, нарешті, голову і знову побачити прекрасний білий світ.

Цей світ не змінився: сонце палило, як і завжди, так само по озеру бігав легенький вітерець, нерухомо стояли зелені шеренги сосон і сонно шелестів очерет.

Як і раніше, йшли, витягнувшись у ряд, білі яхти, лопотіли веслами байдарки, торохкотіли вдалині моторки. І, на щастя, недобрий піратський човен за цих кілька хвилин встиг відійти вже метрів на сто.

Андрійко з ненавистю подивився вслід піратам, потім помітив, що апельсиновий парусник уже значно наблизився до них, і зразу забув про озеро: надто сумним було поле бою на власному човні.

Парус, падаючи на їх голови, вкрив половину яхти білим саваном. Едик саме виліз з-під нього і сидів біля керма, безтямно дивлячись на Андрійка. Решта команди зникли в каюті.

— Що трапилося? — промурмотів, нарешті, Куцик. — Хто мене вдарив? Це свинство!

Виявилось, що разом з парусом полетів і дрюк, до якого він був прикріплений. Едик стояв так, що дістав дрючком по голові.

Андрійко оглянув його голову. Зовні вона була цілою. Та, зрештою, хлопці вже пережили стільки катастроф, що один тріснутий череп, напевно, не справив би на Андрійка ніякого враження. Він покликав інших.

Здіслав висунув голову, побачив, що пірати далеко, і виліз. За ним з'явився Войтек.

— Що вона сказала? — опитав Андрійко. — Ну, ця дама. Що якийсь трос?..

— Цих тросів тут тисяча і один, — буркнув Едик, який уже отямився. — За дві години я навіть одного не зміг розплутати.

— Ні, вона щось таке… що якийсь віктрос? Що це таке?

Хлопці не пам'ятали. Сиділи навпочіпки біля паруса, не бачачи сонця, озера, лісу. Вони були на самому дні великого юнацького відчаю, коли озеро знову промовило до них.

— Що там, хлопці? — запитав якийсь голос. — Щось не клеїться?

Це була маленька голубувата байдарка з апельсиновим парусом. В ній сидів дуже старий, певно сорокалітній, чоловік в темних окулярах і чистій пілотці з добре запрасованими краями.

— Е, що там! — Едик махнув рукою. — Дрібниці!

— У вас упав грот, я бачив. Фал протерся?

— Нічого не протерлося! — букнув Едик. — Так, взагалі…

Чоловік вліз на яхту.

— Почекайте, зараз подивимось. Але яке чудо у вас! Яка каюта! Покажіть мені цей парус. Ні, фал в порядку. Тільки вузол не того…

Він зав'язав кінець шнура і прив'язав якось інакше. Потім узяв парус, його край, обшитий товстим шнуром, поклав у канавку, що йшла вздовж щогли.

— Ну, тягни, моряк! — сказав він Здіславу. Здіслав