Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Емілі з Місячного Серпа 📚 - Українською

Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Емілі з Місячного Серпа" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 105
Перейти на сторінку:
увагу передусім привернула бібліотека. Книжки завжди були добрими приятелями Емілі, де б вони їй не траплялися. Вона підскочила до шафи й відчинила дверцята. Однак не встигла поглянути на спинки томів, поставлених рівними рядами, як до вітальні зайшла тітка Елізабет, несучи кухлик молока і тарілочку з двома вівсяними млинцями.

— Емілі, — суворо сказала тітка Елізабет, — зачини дверцята. І затям собі: ти не повинна торкатися речей, котрі не є твоєю власністю.

— А я гадала, що книжки є власністю всіх людей, — відповіла Емілі.

— Наші книжки у спільній власності не перебувають, — руба сказала тітка Елізабет. — Її тон виразно підкреслював цілком особливий статус бібліотеки в Місячному Серпі. — Ось тобі вечеря, Емілі. Ми всі до того змучені, що тільки перекусимо й ляжемо спати. З’їж оце — і в ліжко.

Емілі випила молоко і знову взялася споглядати оздоблення вітальні. Які ж бо гарні шпалери! Найкрасивіші з тих, що вона бачила будь-коли.

— Чого так пильно дивишся в порожнечу? — спитала тітка Елізабет, несподівано повернувшись.

Емілі миттєво замкнулася в собі: вона не могла пояснити цього тітці. Та, подібно до Елен Грін, сказала б, що у неї «не всі вдома».

— Я… я не дивилася в порожнечу.

— Не сперечайся. Кажу — дивилася, отже — дивилася, — відрізала тітка Елізабет. — І більше так не дивись. Це надає твоєму обличчю якогось чудного виразу. А зараз ходімо нагору. Спатимеш разом зі мною…

Емілі тяжко зітхнула. Вона сподівалася, що спатиме в покої тітки Лаури. Спати поруч тітки Елізабет було не надто приємно. Але чинити опір не посміла. Відтак зайшли до просторої, темрявої опочивальні тітки Елізабет. Кімната була обклеєна негарними, похмурими шпалерами; попід стіною стояв доволі масивний туалетний столик, над ним висіло люстро — так високо, що про побачення й спілкування з Емілі-у-Свічаді годі було мріяти. Вікна були щільно зачинені, завішані темно-зеленим фіранками; під вікнами розташувалася зелена канапа, а біля протилежної стіни — широке, ретельно заслане ложе з великими пузатими подушками.

Емілі стояла посередині спальні, роздивляючись на обстанову.

— Чого не роздягаєшся? — спитала тітка Елізабет.

— Я… я не хотіла б роздягатися у твоїй присутності, — вичавила з себе Емілі.

Тітка Елізабет уп’яла в неї свої холодні очі.

— Зараз же скидай одежу, — веліла вона.

Емілі скорилася, всім тілом трусячись від сорому та гніву. Це було вкрай огидно — скидати плаття й білизну при тітці Елізабет, яка стояла й витріщалася. Це було невимовною мукою! І, певно, найтяжчим випробуванням у тих обставинах було проказати вечірню молитву. Бог її батька нині став таким далеким, а бога тітки Елізабет вона підозрювала в надзвичайній подібності до бога Елен Грін.

— Лягай у ліжко, — скомандувала тітка Елізабет, складаючи її одяг на кріслі.

Емілі поглянула на щільно зачинені вікна.

— Ти не хочеш відчинити вікна, тітко Елізабет?

Тітка Елізабет подивилася на Емілі так, мовби дівчинка запропонувала їй видряпатись на дах.

— Не хочеш відчинити вікно, аби впустити свіжого нічного повітря? — пояснила Емілі.

— Нізащо в світі!

— Тато і я, ми завжди відчиняли вікна! — майже викрикнула Емілі.

— Тож нічого дивного, що він помер на сухоти, — виснувала тітка Елізабет. — Нічне повітря — то справжня отрута.

— Яке ж то інше повітря може бути вночі? Таж тільки нічне, правда? — не вгавала дитина.

— Емілі, — мовила тітка Елізабет крижаним голосом, — лягай у ліжко.

Емілі покірно лягла.

Та ніяк не могла заснути в цьому ложі-проваллі, що гнітило її ще й чорним балдахіном над головою. Нізвідки ані промінчика світла, хай навіть блідого і кволого, й тітка Елізабет лежить обік — довга, нерухома, кощава.

«Таке відчуття, ніби лежу коло грифа,[2] — подумала Емілі. — Ох, я зараз заплачу, вже сльози туманять очі…»

Відчайдушно, але марно тлумила вона сльози, що мусили бризнути. Почувалася геть самотньою, покинутою серед нічного мороку, в чужому й ворожому оточенні; тепер вона ясно й гостро відчувала його як стихію, що саме ворожа її єству. А при тім було чути незвичайний, таємничий, мовби жалісний звук, який долинав і звіддалік, і водночас неначе зблизька, бо дівчинка не сумнівалася, що чує його насправді. То шуміло море. Однак Емілі цього не знала, і пошум її тривожив. Ох, де вони, її ліжечко, тихий віддих батька в їхній кімнаті, лагідне сяйво знайомих зір, що заглядають до неї крізь відчинені вікна! Вона мусить повернутися туди, вона не залишиться тут, у Місячному Серпі, де ніколи не буде щасливою! Але вороття вже немає — жодної змоги! — немає дому, немає батька… З її грудей вирвалося гучне ридання, з очей поточилися рясні сльози. Не зарадили ні стискання зубів та кулачків, ні закушування губ — чуття перемогли гордість і волю, взявши гору над усіма постановами.

— Чого ти плачеш? — запитала тітка Елізабет.

Правду казати, тітка Елізабет почувалася так само ніяково, як Емілі. Вона не звикла ділити ложе з товаришкою. І мала не більшу охоту спати обік Емілі, аніж Емілі обік неї. Проте вважала недоречним віддати дитині в цілковите розпорядження один із просторих покоїв Місячного Серпа, що стояли пусткою. Лаура ж спала, мов птах на гілці: будь-який шерех її будив. А всі діти вві сні тусаються, так чула Елізабет Муррей. Тож їй не залишалося нічого іншого, як покласти Емілі у своє ліжко. Отже, вона принесла в жертву свої вигоди, свої уподобання, щоб виконати невдячний обов’язок, а ця мала бурмака знов невдоволена.

— Я спитала тебе, чого ти плачеш, Емілі? — повторила своє запитання.

— Тужу за своєю домівкою… так мені здається… — схлипувала Емілі.

Тітка Елізабет була приголомшена.

— Гарна домівка, нічого сказати! Було

1 ... 18 19 20 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі з Місячного Серпа», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Емілі з Місячного Серпа» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі з Місячного Серпа"