Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кровна мста 📚 - Українською

Читати книгу - "Кровна мста"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кровна мста" автора Ярослав Яріш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 100
Перейти на сторінку:
дихав. Тоді вийшов геть із куреня, побрів по порожньому городищі. Дійшовши до валу, що вже осунувся та заріс бур’яном, він тяжко сів просто на мокру від дощу землю. Справді, старий вже став. Не та сила, що колись, не та витримка. Голова від спогадів крутиться, ще гірше занили давні рани. Та найгірше душа болить – не шанують молоді старої слави. Змішали її з багнюкою та з кров’ю власною.

Воєвода ще посидів якийсь час, тоді втомлено приліг горілиць просто на валу, на холодній, сирій землі. Дивився на зоряне небо, думав. Спати не міг, хоч старе тіло й втомилося з дороги. Думи різні лізли в голову, ставали перед очима обличчя воїв, що згинули в битвах. Прийшли і Святослав, і Ярополк, і Володимир. Дід навіть подумав, що вони всі прилетіли сюди з вирію і кличуть його до себе. Прийшла і Данка з малим на руках…


Одружився він пізно, сам не знає, як спромігся з усіма походами й битвами. Вона померла при пологах, з того часу Вуй іншої жінки не мав. Як же він зараз хотів до неї, у вирій, як же стужилося серце воя за рідненькою, яку вже стільки літ оплакував. Хоч би й зараз усе лишив… Тільки б дав Господь якої битви славної, щоби воєвода смерть свою знайшов на полі ратному… І якщо є той рай чи вирій, він мусить її там зустріти, хоч на хвилинку побачитися, потримати за руку й поцілувати синочка. А тоді вже можна хоч і до самого пекла, на саме дно! Що його вже тримає на цім світі? Нічого, хіба що Мстислав…

…Коли князь Володимир був живим, то дуже поважав свого воєводу. Навіть сина свого Мстислава дав на виховання. Мстислав кликав його вуєм, а за ним і вся Тмутаракань. Усі й забули справжнє ймено воєводи, так і кличуть – Вуй та Вуй.

Від цієї думки стало трохи тепліше…


Змінилася варта – замість Турика став Середич. Вуй так і не міг заснути. Він сів, тоді встав, пішов до куреня й розбудив Волоса.

– Ходімо, – покликав.

Той пробудився, швидко підвівся, зібрався, не питаючи нічого. Вони вийшли з куреня, перестрибнули вал.

– Ви куди? – запитав Середич.

Вуй не відповів, а Волос не знав, що казати, так що боярин лишився без відповіді.


Воєвода крокував першим, Волос ішов слідом. Обоє були повністю озброєні – Вуй наполіг. Лише луків не взяли.

Вони спустилися з гори й рушили до середини острова. Мовчки відійшли досить далеко. Місцевість була рівна, лише височіла стара степова могила, заросла травою.

– Ось тут, на тому місці, впав Святослав. – Зупинився нараз воєвода, спізнавши місце недалеко берега. – А там он я лежав під трупами. Тут усе було в крові: трава червона, стовбури дерев, кущі, скелі.

Вуй говорив не то з Волосом, не то із собою, не то взагалі з кимось іншим. Волос не перепитував, знав, про що розповідає дід. Лише здивувався, що завжди мовчазного Вуя тепер потягнуло на таку відкриту бесіду. А старий розповідав із завзяттям отрока, очі його горіли, лице змінилося – це було видно при блідому світлі місяця. Розповідав він жваво, яскраво все описував, махав руками.

Далі Вуй повів молодого сотника до хортицького дуба. Там усе ще стояв жертовник, зарослий бур’яном, – давно вже ніхто не приносив жертви. А колись тут постійно приходили князі з дружинами, просили в богів помочі на ворога, або купці, які благали щасливої дороги та доброго торгу.

– Бачиш: це святе для русича місце, хоч і християни ми. – Вуй вдихнув на повні груди. Він бачив навколо себе воїв, що стояли підперезані мечами. – Казали, що твій дідо був волхвом, ти маєш чути силу того місця.

– Чую, – щиро відповів Волос.

Він, як і Вуй, втягував ніздрями повітря, наче хотів побільше вдихнути в легені тої сили.

Раптом усе навколо заметушилося – духи воїв забили тривогу. Вуй відразу відчув це.

– Біда, сотнику. Біжи до човна та відведи його з другого боку до городища.

– Там же урвище, – мовив Волос.

– Стежка є. Біжи швидко, і я піду. Треба попередити своїх.

Волос поглянув на нього недовірливо, одначе послухав – звик завжди в поході підкорятися наказам воєводи. Легко закинув щит за спину й побіг. Він обов’язково добіжить, Вуй навіть не сумнівався в тому, що молодий сотник виконає його наказ.

Духи воїв почали скупчуватися навколо Вуя, ставати кругом, ніби захищаючи від невидимої сили. Вони брали в руки топори, мечі, закривалися черленими щитами, закривали лиця заборолами. Вуй поправив шолом, узяв щит, витягнув меч. Озирнувся.

Мирослав

Мирослав спав дуже чутливим сном, тримаючись за руків’я меча. Тільки Середич доторкнувся до його плеча, як боярин уже розплющив повіки, сів.

– Швидко, нечисть якась нас обступає. Боронитися треба, – упівголоса сказав Середич, та його почули всі.

Вої швидко посхоплювалися, були вже зоружені. Один за одним вискочили з куреня, побігли до валу, почали обережно вдивлятися. Ніч була місячна, усе видно як на долоні.

– Печеніги, – упізнав котрийсь із дружинників степовиків.

Їх було біля чотирьох десятків, всі озброєні щитами, луками й кривими шаблями. Зігнувшись, вони бігли просто до валу.

– Вадиме, діставай свою хустку, ти, Луко, пали смолоскип, – скомандував Мирослав.

Сам боярин витяг стрілу із сагайдака, намотав на неї сухої трави. Він підпалив стрілу від смолоскипа, раптом оглянувся.

– А де Вуй? І Волоса не бачу.

– Потинялися кудись! – зло гаркнув Середич.

– Тільки того нам бракує, – розізлився Мирослав, натяг щосили тятиву й випустив палаючу стрілу у бік печенігів.

Вона просвистіла у повітрі, вп’ялася просто у них перед ногами. Степовики стали як вкопані.

– Печеніги! Купці руські до вас речуть! Ми прийшли з миром. Хочемо відпочити

1 ... 18 19 20 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна мста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кровна мста"