Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » 220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов 📚 - Українською

Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

283
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "220 днів на зорельоті" автора Георгій Сергійович Мартинов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 55
Перейти на сторінку:
метрів на секунду.

Я ввімкнув кіноапарат на максимальну швидкість зйомки і спрямував його об'єктив вертикально вниз. Крім того, я зробив близько сотні знімків з найкоротшою експозицією, яку тільки дозволяв затвор апарата. Більше нічого не можна було зробити. Камов не міг зменшити швидкість без риску врізатися в «землю».

— Шкода, що ми не спустимося на поверхню Венери, — сказав я.

— Де? — коротко запитав Сергій Олександрович. Справді, спуститися було ніде. Суцільна стіна лісу не мала жодного просвіту, жодної галявини. Це був одвічний ліс. Такі ліси, мабуть, росли і на Землі в кам'яновугільний період. Які породи росли у ньому? Чи схожі вони на земні? Я сподівався, що мої знімки допоможуть з'ясувати це.

Наприкінці дев'ятої години ми побачили величезну річку. Вона текла між вкритими суцільним лісом берегами і, мабуть, впадала в океан, над яким ми недавно летіли.

Камов повернув уздовж її русла і, користуючись тим, що грози дали нам перепочинок, опустився на висоту не більш як сто метрів.

Пайчадзе приєднався до мене, і ми вдвох почали фотографувати близький берег. Якщо на планеті є які-небудь представники тваринного світу, то вони повинні бути тут.

Річка була близько чотирьох кілометрів завширшки, і на її дзеркально гладенькій поверхні пливло багато дерев, мабуть, вирваних бурями. Спочатку мені здавалося, що це пливуть якісь тварини, але потім я зрозумів, що помилився.

У водах річки виразно відбивався весь наш крилатий корабель з яскравочервоним вогненним хвостом за кормою.

Іноді ми помічали притоки, що витікали з лісного масиву, але вони були не широкі. Тільки раз трапилася річка з кілометр завширшки. Ніяких ознак життя ми не бачили.

— Мабуть, на Венері життя тільки рослинне, — сказав Арсен Георгійович.

— Але, може, там… — запитав я, — в глибині лісу?.. Пайчадзе похитав головою.

— Це питання, — сказав він, — вирішить наступна експедиція, яка буде організована для обслідування Венери. А зараз ми можемо твердити: тваринного життя на планеті ще немає.

— Дуже шкода, але, мабуть, це так, — озвався Бєлопольський.

Що я міг заперечити обом ученим, авторитет яких був для мене непохитний?

Річка поступово вужчала. Незабаром ми побачили, що підлітаємо до високого гірського хребта. Його вершини ховалися в хмарах, і за допомогою радіопрожектора ми визначили, що висота гір досягає семи кілометрів. Який вигляд мають ці вершини, залишилося таємницею. Корабель перелетів їх на висоті десяти кілометрів.

Перелітаючи через хребет, ми побачили несподіване і надзвичайно красиве видовище. Вже звичний молочнобілий туман раптом зник. Ми опинилися між двома вершинами хмарових мас. Над кораблем розкинулося темносинє небо, і на ньому сліпучояскраве Сонце, значно більше, ніж на Землі. Нестерпно сяяли навколо і під нами білосніжні хмари.

Ми всі четверо мимоволі скрикнули від захвату, але виняткова своєю красою картина зникла так само швидко, як і з'явилася. Корабель знову влетів у хмару. Знову за шибками вікон заклубочився туман. Ми почали спускатися вниз.

Гори лишилися далеко позаду. Під нами знову був океан.

Корабель пролетів віддаль майже вісім тисяч кілометрів, коли ми помітили, що стає все темніше і темніше. Мабуть, ми проминули ту половину Венери, на якій був день, і ми летіли туди, де стояла ніч.

Камов звернувся до обох астрономів.

— Як ідуть справи з вашою програмою? — запитав він.

— Виконана.

— Проби повітря?

— Взято чотири.

Справді, ми везли з собою повітря Венери.

У стінці корабля були вмонтовані невеликі герметично закриті ящики, зроблені з платини. Ще на Землі у них був створений цілковитий вакуум. За допомогою електричного струму можна було відкрити маленький отвір і знову закрити його. Чотири ящики були наповнені повітрям Венери. На Землі це повітря піддадуть аналізові.

— Як у вас, Борисе Миколайовичу? — запитав Камов,

— Зроблено майже триста знімків, крім кіноплівки. Камов хвилини зо дві мовчав. Потім схвильованим голосом тихо сказав:

— Корабель залишає Венеру!

Як швидко пролетіли ці незабутні години!.. Я востаннє поглянув на планету, яку ми залишали.

Ти сувора, прекрасна, «сестро Землі»!.. Твої грози жахливі! Але життя вже з'явилося!..

Минуть тисячоліття, пройдуть, може, мільйони років, і всеперемагаюча сила цього життя наповнить твої ліси, води й повітря невідомими тепер істотами.

Крізь довгі віки повільний шлях еволюції приведе до появи могутнього розуму. В якій формі проявиться він?..

І тоді під гарячим промінням сонця почнеться твоя історія.

Я хочу вірити, що вона буде менш болісна, менш кривава, ніж на твоїй далекій сестрі.

Якщо колись на тобі з'явиться істота, подібна до людини, я від усього серця бажаю їй жити щасливо на її чудовій батьківщині!

Людина Землі відвідала тебе і не раз відвідає в майбутньому. Як старший брат, вона допоможе твоїм дітям добитися цього щастя!..

Прощай, Венеро!..

Камов зупинив працюючий двигун і ввімкнув інші.

Потужний стугін почувся за кормою. Ввібравши крила, космічний корабель з наростаючою швидкістю полинув угору.


ЗУСТРІЧ

8 листопада 19… року.

Майже два місяці я не брався за свій щоденник. За цей час не трапилося нічого, гідного особливої уваги. Життя на кораблі йшло спокійним, розміреним темпом.

Вилетівши з Венери, ми довгий чає були під враженням усього побаченого. Її могутні сили, дике шаленство стихій, величний спокій природи змусили повірити в чудове майбутнє цієї планети.

Покинувши Венеру, ми цілими годинами жваво і якось радісно говорили про неї, обговорювали все бачене і навіть трохи фантазували.

У мене залишилося палке бажання відвідати ще раз «сестру Землі», що промайнула перед вікнами корабля, мов незабутній сон.

Віддаляючись од неї, ми переживали сумне почуття розлуки з чимсь, що стало вже

1 ... 18 19 20 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"