Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Сураштрою часів «Махабгарати» правили ядави, плем’я Крішни та його старшого брата Баладеви. Родоначальник племені — легендарний цар Яду, старший брат по батькові вже згадуваного Пуру (матері в обох братів різні). Ядави («нащадки Яду») тотожні літописним ятвягам (ТРС, 51–57), цей етнонім відбитий в українських прізвищах Ядута-Єдута, Ядутенко-Єдутенко й назвах Ядути, Ядутин, <54> Ятва, Ятвяги, Ятвіж і Ятвязь. Дружиною Баладеви-Білобога, землеробського божества, чий атрибут і зброя — плуг, була su-раштрійська, тобто hu-країнська царівна Реваті, брат якої — Реват, а дід — Рева. В українців і нині безліч прізвищ Реут, Ревут, Ревутенко, Ревуцький, Рева, Рево, Ревба, Ревко, Ревака, Рев’яка, Ревсака, Ревика, Ревеня, Ревченя, Ревниш, Ревенко, Ревбенко, Ревченко, Реваченко, Ревущенко тощо. Тільки в «Реєстрі» 1649 року 40 різновидів козацьких прізвищ на Рев. Сюди ж стають і загадкові ревуги зі «Слова».

Санскр. Баладева (хінді Бальдев) — «Могутній бог» або «Білобог» у формі Балодей засвідчене в боспорському написі ІІІ ст. із Сіндики-Кімерії. А прізвища Болудей, Білдей, Бельдій, Більдій, Білденко мають запорозькі козаки й сучасні українці. Інше ім’я Баладеви, Балавіра (хінді Бальвір, пендж. Балбір) — «Могутній герой» відбили прізвища Балвір, Бальвір, Балбир, Балбиренко. Імена бога-воїна й бога-пастуха Крішни (Кришень «Влесової книги») теж рясно відбиті в українських прізвищах і назвах.

Ці паралелі України й Сураштри спонукають гадати, що назва Su-раштра через іранську форму Hu-раштра може бути тотожною назві Гу-країна. Тоді й Україна означає «Добра, Праведна країна». Що знову-таки не стикується зі значенням назви Аратта як «Не-держава». Тож і в цьому разі Аратта не прикладається до України.

І Трипілля, як свідчать факти, Ґораштра, Ґоратта — «Країна Бика», але не Араштра, Аратта — «Не-країна», «Не-держава». І якщо ареал Трипільської культури — Го-ратта чи Гу-ратта, то насельники її — гу-ратти, тобто ті ж таки гу-країнці, у-країнці. Звідси й кардинальний висновок: етнонім-самоназва українці набуток не недавніх, а найдавніших історичних часів. У формі своїх семантичних двійників, однакових із ним структурно, але різних лексично, він існував на теренах Давньої України впродовж тисячоліть — у трипільські, скіфські, долітописні й літописні часи. Як існує і нині. З чого й усі інші значущі й недвозначні висновки.

Назва Аратта покривала ареал Хараппської культури (Пенджаб і Сінд), яку з Трипіллям найперше споріднює поклоніння Богині-Матері й Священному Бикові. Прикметно, що коли в квітні 1997 року я і Юрій Шилов показали в Археологічній службі Індії, уславленої відкриттям Хараппської культури, деякі ілюстративні матеріали про Трипілля, то висновок досвідчених індійських колег був однозначний: це — пам’ятки хараппського типу. <55>

Таким чином, Аратта означає «Не-держава», але це не самоназва й не племінна назва, у неї не етнічне, а релігійно-соціальне підгрунтя, вона сукупно означує племена поза колом ведійсько-брахманських вірувань і впливів. Їй властива не географічна точність, а ствердження «нечистоти» областей, які собою покриває.

Назва Аратта штучна й постала іззовні, серед тих, хто вважав себе ревнителем дгарми, насамперед серед жрецтва. Аратта не назва, якою людність Давньої України означувала свою територію, і саме через це та через значення, закладене в ній, її неправомірно прикладати до України. Воно заперечує, що самоназви Скіфія, Русь, Україна, Волинь, Буковина, Бойківщина, Гуцульщина означують країну-сповідницю дгарми. Тоді як за давніми уявленнями «Країна Тура-Бика» вже «Праведна країна», «Країна Дгарми-Арти», «Артанія». Саме за таке значення для Давньої України промовляють факти: скіфи-сколоти й таври-руси-поляни — вони ж коровичі-кравенці-українці — сповідували дгарму. І для деяких античних авторів скіфи-кравенці — найсправедливіший та найправедніший народ.

Давня Україна цілком могла називатися Го-раштра, Го-ратта, тобто Го-країна, а потім зазнати вмисного переосмислення іззовні, як це сталося щодо пенджабо-сіндської Аратти. Тоді назва її могла тлумачитися в значенні, протилежному тому, яке насправді мала. Тобто Ґоратта — «Країна Бика», отже, й «Країна Дгарми» могло стати Аратта — «Не-держава». Так самоназва країни могла перетворитися на іншоназву.

Тому прикладати назву Аратта до України трипільських, скіфських і літописних часів можливо лише за однієї-єдиної умови: визнанні та обумовленні того, що Араштра-Аратта постало з Ґораштра-Ґоратта — «Країна Тура-Бика», значеннєво тотожного назвам Таврика, Скіфія, Україна, Русь, Волинь тощо. Інакше назву Аратта має замінити назва Горатта чи бодай Артанія. Аратта може бути хіба що умовним вузьколокальним терміном на означення, скажімо, сіндів-сувірів із позиції таврів-русів або сіверів-сіверян та інших східнослов’янських племен із позиції полян-русів і київського літописання.

Назву Аратта не слід ототожнювати з назвою Бгарата (назва Індії індійськими мовами). Аратта й Бгарата — етимологічно різні назви й несуть різне смислове навантаження. Згадувані у ведах бгарати (до речі, відгалуження пуру-пауравів), наз<56>ва яких споріднена з чоловічим воїнським ім’ям і назвою країни Бгарата, скорше ближчі до етноніма балти, позаяк на слов’янському грунті санскр. r часто відбивається як l. <57>

Візантійський імператор та історик Костянтин Багрянородний (Х ст.) у творі «Про управління імперією» чимало місця приділяє половцям і печенігам, яких називає пачинакити. Він, зокрема, пише:

«Необхідно знати, що по цей бік Дністра, у краю, зверненому до Булгарії, біля переправ через цю ріку, стоять порожні фортеці: першу фортецю пачинакитами названо Аспрон, оскільки її каміння видається зовсім білим; другу фортецю — Тунґата, третю — Кракнаката, четверту — Салмаката, п’яту — Сакаката, шосту — Ґіеуката»… Слід знати, що пачинакити ще зовуться канґар, але не всі, а тільки народ трьох фем: Іавдіірті, Куарцицур і Хавуксінґіла, як більш мужні й шляхетні, ніж інші, бо це й означає назва канґар» (КБ, 298).

Інформація вкрай важлива, бо подає другу назву частини печенігів — канґар, називає три найшляхетніші й наймогутніші печенізькі підрозділи, а найголовніше — дає печенізькі назви