Читати книгу - "«І бачив я звірину...», Віктор Васильович Савченко"

Поза всяким сумнівом, найзначущішою подією був голод. Його спланувала і розв'язала звірина з метою знищити власника, котрий не вписувався в учення «змія» і був тягарем на ногах, що крокували до комунізму. Спочатку було вигублено або депортовано найпродуктивнішу частину сільськогосподарського виробника — «куркулів», котрі годували не тільки імперію, а також і Європу. А потім звірина повигрібала з селянських комор усі запаси, прирікши сім'ї на голодну смерть. У пошуках їжі пухлі люди брели до міста, але тут на них очікували кордони озброєної міліції, що мала наказ убивати. А тим часом за рубіж ішли ешелони добірного зерна — плата за промислові технології. Сталін нарощував м'язи для великого індустріального стрибка.

18. Голодомор мав два спрямування: перше — згадане вище і друге — етнічне. Звірина замахнулась винищити українську людність, яка переважно концентрувалася в селі. Споконвіку міста в Україні зростали чисельно за рахунок сіл, а не навпаки. Отож нищенням українського села досягалося нищення етносу. Відбувалося не відпилювання гілок і навіть цілих дерев, а викорчовування. Тільки за брехливою статистикою ОГПУ загинуло три з половиною мільйони людей. Справжні ж підрахунки показали цифру в сім мільйонів. Тим часом міста, в яких український елемент не був домінуючою складовою, постачалися продуктами. Погано, але постачалися.

Зменшення кількості українців потягло за собою й зміни в якості народу. Було зламано бунтівний дух, непокору, споконвічне прагнення до свободи. Українцеві було прищеплено вдачу вола. Те, що не вдавалося зробити упродовж кількох століть царським династіям, а ще раніше Речі Посполитій, звірина зробила за якихось три-п'ять років. Голодомором 1933-го українському народові завдано удару такої сили, що він отямиться від нього тільки через кілька поколінь. Але таки отямиться. І ментальність його поновиться.

Ментальність творця, трударя, народу веселої вдачі.

Треба зазначити, що голоду зазнали й деякі райони Росії, зокрема Поволжя. Але тамтешній голодомор не набув таких масштабів, як в Україні.

Важко сказати, яким ключем можна відімкнути таємницю четвертої чаші кари Господньої і як поєднати її з сонцем. Чи не тому, що селяни найбільшою мірою безпосередньо пов'язані з небесним світилом? Від сонця-бо залежить врожай злаків і трав, а відтак і плодючість худоби. Сонце через рослин і тварин дає енергію людині. Забравши в селян продукти, звірина забрала в них енергію, що її дає сонце для життя.

Напевне ясно тільки одне — кара була Божа, хоч і здійснювалася рукою антихриста. Народові українському було накреслено спокутувати гріхи через страждання, і він пройшов усіма колами пекла. Але «… і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому». Тому-то були вилиті наступні чаші гніву Господнього.

19. «10 А п'ятий Ангол вилив чашу свою на престола звірини. І затьмарилося царство її, і люди від болю кусали собі язики, 11 і Бога Небесного вони зневажали від болю свого й від своїх болячок, — та в учинках своїх не покаялись!»

Крім начальника НКВС Генріха Ягоди. У камері перед розстрілом він сказав:

«А Бог усе ж є… Від Хазяїна (Сталіна) я не заслужив нічого, крім вдячності за віддану службу, від Бога я мусив був заслужити найсуворішої кари. Погляньте, де я тепер, та поміркуйте, чи є Бог.» Ці слова сказав один із найжорстокіших катів людства, на совісті якого були мільйони життів, людина, котра п'ятнадцать років входила в тісне коло наближених до Сталіна осіб. Навіть «царі» (перші секретарі компартій союзних республік) не були так близько до вождя, як Ягода.

Але «престол звірини» — то не тільки місце в Кремлі та люди, що очолювали СРСР. Справжній «престол» — це ті, хто створював державу і «звірину» — комуністичну партію. А саме: Троцький, Зінов'єв, Каменєв, — троє із семи голів (крім Сталіна), про які пише св. Іван Богослов і, мабуть, Нострадамус:

Тіснувато стало Хазяїнові на цьому престолі, надто коли Троцький розпочав викривальну війну проти нього. А то була одна з найбільших голів семиголової звірини, яка до того ж створила власне вчення. І весь міжнародний комуністичний рух хитався між вождем нової імперії та троцькізмом — писанням «євангеліста» від сатани. А під боком ще були Каменєв і Зінов'єв, за якими тягнувся з дореволюційних часів імідж засновників і теоретиків радянської держави.

Але цих, а також інші фігури, дещо нижчого рівня, як, наприклад, Бухарін (улюбленець партії, творець нової конституції), Риков, Рудзутак і їм подібні, скинути з шахівниці було не так-то просто. Шахіст мусив був добре покумекати, з якого боку до них підступитись, як прорахувати перебіг подій на кілька років наперед.

Рішення було знайдене.

Першого грудня 1934 року вбивають Кірова — другу людину в компартії і головного конкурента на престол. Ця подія стала початком і справжнім Апокаліпсисом для «ленінської гвардії», стрижнем, на який нанижуться всі судові процеси. Характерно, що розпочалося нищення звірини самої себе, а точніше скидання змієм старої шкіри, 1935 р., сума цифр якого дорівнює вісімнадцяти. Але події 35-го були заплановані кимось ще 1926-го — з такою ж сумою цифр — 18. Тоді, після розгону троцькістської демонстрації 7-го листопада Сталін постав як повноправний правитель імперії. 1926 і 1935 рр. стали для нього двома «вершинами гороскопу» — життєвими екстремумами, які забарвили усе подальше життя в певну «гаму» абсолютної влади.

В наведеному вище