Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Оповідання та памфлети, Марк Твен 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповідання та памфлети" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 123
Перейти на сторінку:
хоч якоїсь лазівки, та її, здавалося, зовсім не існувало. Запитання №1 накривало мене з усіма моїми прибутками так само легко, як парасолька може накрити мурашник...

«Які були ваші прибутки за минулий рік від будь-якої торгівлі, заняття або професії?»

І це запитання підпиралося тринадцятьма іншими такої самої міри інквізиторськими запитаннями, найпростіше з яких вимагало інформації про те, чи не вчинив я крадіжки з виломом або пограбування на великій дорозі і чи не заволодів шляхом ошуканства чи ще в якийсь інший таємничий спосіб майном, якого не вказано в переліку моїх прибутків за рубрикою №1.

Було незаперечно, що незнайомець пошив мене в дурні. Це було аж надто ясно. Тому я пішов і найняв ще одного мастака на круті слівця.

Граючи на моєму марнославстві, незнайомець спокусив мене засвідчити прибуток у двісті чотирнадцять тисяч доларів. Згідно з законом одна тисяча доларів не підлягає оподаткуванню. Це було єдине, чим я міг утішатися. Але ж це крапля в морі! Виходячи з п’яти законних відсотків, я мусив сплатити урядові десять тисяч шістсот п’ятдесят доларів прибуткового податку!

(Тут мушу зауважити, що я не зробив цього).

Я знайомий з одним дуже багатим чоловіком, в якого будинок – справжній палац, стіл – царський, витрати – величезні, і все ж таки цей чоловік зовсім не має прибутків, як я не раз пересвідчувався, проглядаючи податкові відомості. До нього я й пішов за порадою, попавши в біду. Він взяв у руки страшний перелік моїх прибутків, надів окуляри, взяв ручку і – чирк-чирк! – я став злидарем! Ніколи ще я не бачив такої винятково тонкої роботи. І він виконав її дуже просто, спритно орудуючи законом про «скидки». Він визначив мої «загальнодержавні та муніципальні податки» в такій-то сумі; мої «збитки від корабельних аварій, пожеж і т. ін.» в такій-то; мої «збитки від продажу нерухомого майна» – в такій-то; далі йшли «збитки від продажу живого реманенту», «сплата за оренду садиби», «ремонт, меліорація, відсотки на позички», «попередні вирахування з моєї платні як офіцера армії та флоту Сполучених Штатів і як урядовця податкового відомства» – і таке інше в цьому ж дусі. Він зробив приголомшливі «скидки» по кожній з цих статей. Так, по кожній з цих статей без жодного винятку! І коли, покінчивши з цим, він повернув мені папір, я ясно побачив, що за рік мій справжній прибуток становив одну тисячу двісті п’ятдесят доларів і сорок центів.

– Тепер,– сказав він,– тисяча доларів не підлягає оподаткуванню за законом. Отже, вам залишається тільки піти й підтвердити під присягою цей документ, а потім сплатити податок з двохсот п’ятдесяти доларів.

(Поки він виголошував свою промову, його неповнолітній синок Віллі поцупив у нього з жилетної кишені доларову банкноту і зник. Я готовий закластися на що завгодно, що якби мій незнайомець прийшов завтра до цього хлопчика, той не дав би йому правдивих свідчень про свої прибутки).

– Чи завжди,– спитав я,– ви обчислюєте «скидки» в такий спосіб, коли це стосується особисто вас, сер?

– А як же інакше! Коли б не було цих одинадцяти рятівних статей під загальною назвою «скидки», я б щороку впадав у злидні, щоб підтримувати наш ненависний і мерзотний, розбійницький і тиранічний уряд.

Цього добродія вважають в нас у місті за одного з найповажніших людей – людей, відомих своєю високою моральністю, комерційною чесністю, бездоганною порядністю, і я не міг не схилити голови перед його авторитетом.

Я подався у податкову контору і там, стоячи під докірливими поглядами свого недавнього гостя, присягою підтверджував брехню за брехнею, обман за обманом, підлоту за підлотою, аж поки моя душа не обросла дюйм за дюймом грубою корою кривоприсяжництва і самоповага не покинула мене на віки вічні.

Тільки – чого б це? Адже точнісінько так роблять щороку тисячі найбагатших, найпогордливіших, найповажніших, найшанованіших і найуславленіших людей Америки. Тож я перестав переживати. Тепер мені не соромно. Віднині я просто буду менше базікати і подбаю про те, щоб знов не опинитися в полоні деяких своїх жахливих звичок.

 

1870

 

МІЙ ГОДИННИК

 

Повчальне оповіданнячко

 

 

Мій прегарний новий годинник півтора року йшов не відстаючи, не забігаючи вперед, не зупиняючись, і ніщо в ньому не ламалось. Я вже повірив був, що його судження про час непохибне і що механізм його непідвладний старості, ані смерті. Та врешті я якось забув його накрутити вранці, і він зупинився. Мене те засмутило, мов недобрий знак, що віщував якесь тяжке й неминуче лихо. Та помалу я заспокоївся, наставив годинника наздогад і прогнав геть свої передчуття й забобони. А другого дня зайшов до найліпшої ювелірної крамниці, щоб мені його наставили на точний час. Сам господар узяв годинника з моїх рук і почав наставляти. Тоді сказав: «Він у вас відстає на чотири хвилини, треба трошки повернути регулятора». Я хотів був його спинити, втлумачити йому, що годинник весь час ішов дуже точно. Та де там! Ця капустяна голова бачила тільки, що він на чотири хвилини відстає і що регулятора треба трошки пересунути. Отож, поки я тупцяв навколо нього та благав не чіпати нічого в годиннику, він незворушно й безжально зробив те ганебне діло. І мій годинник став забігати наперед. Він забігав щодень швидше й швидше. За тиждень його вже пойняла люта гарячка, і пульс йому підскочив до ста п’ятдесяти в холодку. А за два місяці він лишив далеко позаду всі годинники міста й на тринадцять днів з гаком випередив календар. Ще кружляло в повітрі жовте листя, а він уже тішився листопадовим сніжком. Він руйнував мене, підганяючи сплату комірного, всіляких рахунків тощо, аж мені снаги не стало, і я поніс його направити до годинникаря. Той спитав мене, чи його вже коли лагодили. Я відповів, що ні, досі не було такої потреби. Тоді він із кровожерною втіхою на виду розкрив годинника, встромив собі в око якусь чорну чарочку і втупився в механізм. Потім сказав, що годинника треба не тільки направити, а ще й почистити та змастити – приходьте, мовляв, за тиждень. Почищений, змащений і направлений, мій годинник став іти так повільно, що його цокання дуже нагадувало подзвін. Я почав спізнюватись на поїзди, пропускати умовлені побачення; дійшло до того, що я став лишатись без обіду. Триденну пільгу

1 ... 18 19 20 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та памфлети, Марк Твен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповідання та памфлети, Марк Твен"