Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я ніколи не забуду цього дня, сер,- солодким голосом сказала міс Токс.- Це неможливо забути. Луїзо, любонько, я просто не можу повірити власним чуттям!
Якби міс Токс могла повірити хоч одному із власних чуттів, вона повинна була б визнати, що день цей дуже холодний. То було цілком відчутно. І вона передбачливо заходилась поновляти кровообіг у кінчику свого носа, непомітно розтираючи його хустинкою, щоб, бува, занадто низька температура не вразила прикро немовля, коли міс Токс доведеться його цілувати.
Невдовзі з’явилося й немовля, що його вельми врочисто внесла Річардс, тоді як Флоренс разом зі своїм енергійним молодим констеблем, Сюзанною Ніппер, замикала тили. І хоч одяг мешканців дитячої кімнати вже не був такий темний, як раніш, проте від появи цих осиротілих дітей похмурий день аж ніяк не зробився яснішим. Та ще немовля,- може, через носа міс Токс,- почало плакати, що стало перешкодою містеру Чікові у здійсненні його благородного наміру приголубити Флоренс. Бо цей джентльмен, байдужий до амбіцій усіх довершених Домбі (певне, тому, що мав честь породичатися з ними і добре знався на цій довершеності), щиро любив її. Він не ховався з цим і хотів довести свою любов у властивий йому спосіб, але саме в цю хвилину Поль заплакав, і дружина різко спинила його.
- Ну-бо, Флоренс, дитинко,- жваво промовила тітка,- де ти там, моє серденько? Покажись-но йому. Розваж його, голубонько.
Атмосфера почала - чи починала - холоднішати, бо містер Домбі застиг, дивлячись на свою доньку, що плескала в долоні й підводилася навшпиньки перед троном його сина й наступника, спокушаючи його зійти з високос-тей та глянути на неї. І - мабуть, не без допомоги міссіс Річардс,- хлопчик зиркнув-таки униз і заспокоївся. Коли Флоренс сховалася у няньки за спиною, він почав шукати її очима, а коли вона, весело гукнувши, визирнула, малий аж підстрибнув - і зайшовся радісним сміхом; сестра тут же підбігла й укрила його поцілунками, а він тягнув рученята до її кучерів, мовби хотів їх попестити.
Чи було містерові Домбі приємно дивитися на це? В усякому разі, задоволення він не виявив, бо виявлення будь-яких почуттів було йому взагалі невластиве. Сонячний промінь, просмикнувшись у цю кімнату й освітивши дитячі ігри, ніколи б не добувся до його обличчя. Він дивився на дітей так пильно й так холодно, що тепле світло зникло навіть з веселих оченят Флоренс, коли їхні погляди раптом зустрілись.
Так, то був справді похмурий, сірий, осінній день, і, коли запала хвилинна мовчанка, чути було, як з дерев журно обсипається листя.
- Містере Джоне,- сказав містер Домбі, глянувши на годинника, і взяв капелюх та рукавички,- доручаю вам мою сестру. Моя рука належить сьогодні міс Токс. Ви краще йдіть з містером Полем наперед, Річардс, і будьте дуже обережні.
В екіпажі містера Домбі - Домбі і Син, міс Токс, місіс Чік, Річардс і Флоренс. За ними, у меншому екіпажі,- Сюзанна Ніппер і власник його, містер Чік. Сюзанна весь час дивиться у вікно, бо ніяковіє, глянувши на широке обличчя цього джентльмена, а при найменшому шарудінні їй здається, що це він загортає в папір чималенько грошей для неї.
Дорогою до церкви містер Домбі, щоб розвеселити сина, плеснув один раз у долоні, геть вчарувавши міс Токс цим виявом батьківської любові. Коли не брати цього випадку до уваги, різниця між процесією, що їхала на хрестини, і похороном полягала лише в кольорі карет та в масті коней.
Біля сходів на паперть їх зустрів величний церковний сторож. Містер Домбі висів з екіпажа перший, щоб подати руку дамам, і, стоячи поруч із ними, виглядав як ще один сторож,- менш чваньковитий, але більш грізний: сторож приватного життя, наглядач наших акцій і наших душ.
Рука міс Токс, коли вона просунула її під лікоть містера Домбі, піднімаючись сходами услід за трикутним капелюхом і височенним, як Вавілонська вежа, коміром сторожа, дуже тремтіла. Їй здавалося, що то відбувається інший урочистий обряд: «Чи згодна ти мати його за чоловіка, Лукреціє? - Так».
- Швидше заносьте дитину сюди, будь ласка,- шепнув сторож, одчиняючи внутрішні двері церкви.
Маленький Поль, на взірець Гамлета, міг би спитати: «Куди? В могилу?» 10 - так холодно й затхло було в тій церкві. Великий, різьблений амвон з аналоєм на ньому. Сумні ряди порожніх лав, що зникали в глибині під хорами; лав, що, піднімаючись чи не до самої стелі, губилися в тіні величезного, суворого органа; запорошені постілки й холодні камінні плити під ногами; жахітні приставні крісла в притворах і вогкий куток, де висів шнур від дзвона й валялися козла для трун, кілька заступів та кошів і один-два мотки моторошної на вигляд мотузки; а ще дивний, незвичайний, неприємний дух і мертвотне світло, що доповнювали загальну гармонію цього холодного й похмурого видовища.
- Там якраз тепер вінчання, сер,- сказав сторож,- але воно вже кінчається. Зайдіть тим часом сюди, до ризниці.
Перед тим як повернутись і провести їх у ризницю, він уклонився містерові Домбі, легкою посмішкою нагадавши, що він, сторож, добре пам’ятає, як мав за честь слугувати містерові, коли той ховав дружину, і сподівається, що відтоді його смуток уже минувся.
Вінчання, коли вони проходили повз вівтар, мало, як їм здалося, досить сумний вигляд. Молода була занадто стара, а молодий - занадто юний. Перестиглий красень з моноклем, що закривав йому порожню очну впадину, грав роль весільного батька, а решта присутніх дрижали з холоду. В ризниці курів коминок, і перевантажений роками та роботою клерк, що отримував мізерну платню, «роблячи пошуки», бігав вказівним пальцем по пергаментних сторінках велетенської реєстраційної книги (однієї з багатьох), виповненої записами про смерть. Над коминком висів план розташування склепів під церквою, і містер Чік, щоб піднести настрій товариства, почав читати вголос літературну його частину і здогадався спинитись лише тоді, як прочитав усе про могилу місіс Домбі.
Після нової холодної мовчанки, маленька ядушлива жінка, якій годилось би не в церкві служити, а вже лежати на цвинтарі, запросила їх до купелі.
Тут вони перечекали трохи, доки розписувались шлюбні свідки, а тим часом маленька ядушлива жінка кілька разів пройшлася між лавами, кахикаючи, наче морська свиня,-
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.