Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

Вони утворювали дивну пару. Сюжер сягав моєму нареченому до пояса і спирав руку йому на ремені. В дрібного ченця не залишалося жодного волоска на його схожій на диню голові і в нього були вирячкуваті, як в жаби очі. Він був одягнений в зелену ризу вишиту тисячею кольорів. Вона не дуже пасувала строгому бенедиктинцю, але він був сином селян, що все своє життя орали поля навколо Сен-Дені, а тепер виховував королів, то як не пробачити певну розкіш, якщо церемонія надавала йому гарний привід.

Молодий король з‘явився з пурпурною накидкою, що вкривала його голову; як повідомили мої агенти, аквітанські коти, він виріс за один сезон, перетворився з дитини в кремезного юнака за такий самий час, за який зелена пшениця в Оверні перетворюється в білу, готову до збору.

Гадаю, зараз саме час, щоб розповісти про аквітанських котів.

Вони важливі в цій історії. Пізніше самі побачите.

Почну з того, що в усьому християнському світі біля багаття розповідали байки про існування аквітанських котів, мало хто в них вірив, і саме в цьому полягала наша сила. Їхнє найбільше достоїнство було в тому, що вони існували тільки в цих легендах, як король Артур в бретонців чи велетень Ізоре у франків.

Їх відбирали, коли вони починали повзати, і вони були набагато більше, ніж шпигунами герцогів Аквітанії. Навчених спостерігати, підстерігати і красти, хлопчиків і дівчаток шульг обирали серед безшумних, непримітних і кмітливих у важких ситуаціях.

Нібито щоб пристосувати мою майбутню домівку до моїх вподобань, за кілька тижнів до цього я відправила до палацу де Сіте в Парижі ціле військо конюхів, чашників і кухарок. Серед них, багацько аквітанських котів.

Найбільш цінна, сама Адамар, обізнана в пуатвинських супах, а також в лікувальних травах і не лікувальних теж, проникла на кухню, душу кожного замку, де варилися всі пліткарі. З життєрадісним обличчям матрони вона здавалася настільки безневинною, що зрештою всі розповідали їй про свої турботи й гріхи. Вона першою прислала мені свій звіт. Не надто заспокійливий звіт про Товстого короля.

Так насправді Адамар була сестрою-байстрючкою моєї бабусі по батьковій лінії Філіппи, тіньового матріарха аквітанських котів. Від мого народження її призначили моєю нянькою, і вона завжди була для мене кращою матір‘ю, ніж рідна мати, кращою бабусею, ніж рідна бабуся.

Жодного похмурого жесту, якими звикла обдаровувати мене мати, тієї вічно невдоволеної гримаси, коли вона мене бачила, того вічного відчуття образи від самої моєї присутності.

Я відразу зрозуміла, що пошук материнської любові був заздалегідь програною війною. Вона вирішила, що не любитиме мене ще від мого зачаття, навіть не давши мені шансу спочатку пізнавши мене. Я народилася з лона свого найлютішого ворога, проте мені пощастило з дитинства мати таких союзників, як батько, Рай і добра Адамар.

Вони знали, що немовля не зможе захистити себе, тому вже з раннього дитинства намагалися забезпечити мене необхідними для цього вміннями. Можливо вони відчували, що невдовзі я залишуся сама на передовій лінії. Їхній оскаженілий захист розчинив щоденну шкоду від ненависті, яку випромінювала моя мати. Я зростала звична до перехресного вогню між двома родами і це мене загартувало в боях.

Дуже швидко я зрозуміла, що будь-яка життєва ситуація зводиться саме до цього: боротьбу за ресурси. А я завжди була цінним ресурсом, ще з колиски.

Кимось, кого потрібно викачати, кого потрібно захопити, кого потрібно пограбувати, в кого потрібно вкрасти все, щоб заволодіти тим, чого вони так сильно прагнули.

Багатства, влада, управління велетенською територією. Все, що я отримала виключно по праву народження, впродовж всього життя буде моїм найбільшим випробуванням, моєю найбільшою загрозою, моїм особистим прокляттям.

Ніхто мені цього не дарує.

Ніхто не відчує найменшого жалю, відбираючи це все від мене.

І прямо тут, переді мною, зібралися всі: союзники і вороги. Свої та чужі.

Мій дядько по матері, Гуго де Шательро, люб’язний і методичний. Мій конетабль, Сальдеброль, і решта моїх васалів: Молеон, Лузіньян, Вентадорн..

Бракувало Раймундо де Пуатьє, кричуща відсутність. Бракувало Рая.

Але якби він був присутнім, то можливо, мені б не вистачило сил наблизитися до батькового вірного ленника Жоффруа де Ле-Лору, архієпископа Бордо, що чекав поряд зі мною перед вівтарем, прикрашеним свіжозрізаними гілками чебрецю. Згідно з нашими поганськими традиціями – від яких навіть Свята Мати Католицька церква не змогла очистити наші душі – він приносив тривале кохання і витримку у важкі часи. Я наказала додати яскравих квіточок чорної бузини, яка заспокоювала душі мертвих, бо хотіла, щоб в цей день дідусь, батько і всі мої предки дали мені спокій.

Капето зупинився перед мною, випроставши широкі плечі, з довгим і світлим волоссям, яке я ненавиділа з восьми років. Сюжер потягнув за накидку, немов відкриваючи цінну занавіску. І я не могла нічого з собою зробити, посмішка, яку я розучувала напередодні, перетворилася в недовірливу гримасу.

“Як таке може бути…?”, встигла я подумати, не пам‘ятаю чи розлючена, чи збентежена, чи і те й те одночасно.

Молодий король був ілюстратором, який нещодавно висповідав мене, було неможливо спутати погляд золотих очей і гостру борідку. Звісно, французька борідка. Як я могла не звернути уваги на цю деталь у фальшивого сповідника? Я прийняла його за аквітанця через легкий акцент у окситанській мові. В Іль-де-Франсі не опускалися до вивчення нашої мови, а принаймні, так мені втовкмачували.

Король поглянув мені в очі, він точно знав, хто я така. На його обличчі не було здивування, тільки поважна урочистість. Він очікував на мою реакцію.

Але як реагувати, коли за мною спостерігала вся Аквітанія і п‘ятсот лицарів свити, якими Товстий король намагався мене залякати. Я виграла нашу першу битву, коли погодилася вийти заміж за його спадкоємця в Бордо; вся його когорта франтуватих васалів була тільки порожньою демонстрацією сили, що вже слабла перед мною.

Але на це я не розраховувала. Тільки не на це.

Людовик, мій майбутній чоловік, знав про мої плани, я сама йому зізналася.

Він вже не був моєю маріонеткою.

 

11 Палац де Ломбрієр

ЕЛЕОНОРА