Читати книгу - "Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій"

Володарський зміг би пробігти 30 метрів. Скринька відкривається просто, якщо згадати про 78 мільйонів золотих рублів, що «загубилися» на шляху з Росії до США. Володарський з 1913 по 1917 роки жив і працював у США, мав там широкі зв’язки у профспілках, був членом Соціалістичної партії Америки. Очевидно, саме через Мойсея Марковича ті 78 мільйонів було «прилаштовано» за океаном, але на чиї рахунки вони лягли? Ну і заразом було прибрано свідка «легального» пересування «общака», який теж він організовував. Як кажуть, кінці в воду.

Те саме з Урицьким. Зрозуміло, що у 1918 році лише через Петроград можна було доправляти цінності до Європи і США. Єдиний порт, який контролювався більшовиками. Операцію проводили через місцеве ЧК, головою якого був Урицький. А у всеросійському масштабі куратором ВЧК був Яків Свердлов. Аби приховати справжню причину убивства обох цих діячів, було запущено одразу дві версії. Згідно з першою, їх прикінчили «контрреволюціонери». Що давало більшовикам ще й привід для терору. А «неофіційними» каналами було пущено чутку, що Урицький став жертвою гомосексуальних «розбірок». Щодо Володарського, то тут розповсюдили чутки буцімто: «М. Сергєєв на слідстві стверджував, що мотиви його вчинку були побутовими: Володарський примушував до співжиття його неповнолітню доньку. За словами Сергєєва, були й інші жертви домагань Володарського» [29]. Це – класичний прийом спецслужб, відомий, як «легенда в легенді». Якщо перша легенда розвідника провалюється, він дістає з кишені нову й каже приблизно так: «Я таки вам збрехав. Насправді я…» Легенда в легенді завжди є брудною. Неприємною для іміджу розвідника. Наприклад, він зізнається, що є кримінальним злочинцем. Контррозвідку такі «дрібниці» не цікавлять. Розрахунок на психологію: людині важко визнати за собою щось погане, тому слідчий підсвідомо схильний вірити шпигунові, який її викладає. Так і тут. І у випадку з Урицьким, і у випадку з Володарським застосовано один і той самий прийом. Хто стоїть за цим? Щодо Урицького – не певен. Його убивцю розстріляли без суду. А от Володарського «замовив», судячи з усього, Ленін. Адже саме Ленін наказав розстріляти Сергєєва без суду і заборонив проводити слідство. А ось замах на Леніна був суто політичним. І есерка Фанні Каплан тут абсолютно ні до чого. Більшовицькі вожді мали цікаву звичку – виступати перед народом на заводах і фабриках. Показувати свою близькість до пролетаріату. Одягалися на ті виступи відповідно, тобто непримітно. Вже де-де, а на мітингах Дзержинський саме у тій шинельці і з’являвся. А Ленін – у потертому пальті і своїй знаменитій «кепці». До речі, ви знали, що та «кепка» має цікаву історію? До 1917 року Ленін ніколи її не носив. Він носив цілком «буржуазний» капелюх або навіть «котелок». Але захопивши владу, вождь світового пролетаріату, аби бути «ближчим до народу», вигадав собі новий образ – суворий діловий костюм з обов’язковим тоді жилетом, краватка (усі сучасники відзначали, що його краватки чомусь були найбезглуздішого вигляду) і кепка. Слідом за Леніним у картузи обрядилася й переважна більшість інших більшовиків. У комуністів завжди так: демократія демократією, але про всяк випадок треба наслідувати вождя навіть у манері одягатися. Ту знамениту «кепку» у 1918-1924 роках так і називали – «ленінка». Зі смертю Леніна пішов у небуття й цей обов’язковий головний убір, а коли укріпився при владі Сталін, усі почали одягатися, як він – високі чоботи, френч, шинель, замість кепки – картуз з твердим околишем. Та повернемося до замаху. Де і кому виступати вирішував Свердлов. Не сказати, що то його службовий обов’язок як голови Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету – надто дрібно, але повторюся: тоді Яків Міраїмович набрав неабиякої ваги й фактично саме він займався всією організаційною роботою не лише в уряді, але й у партії. Ба більше, він став таким собі «третейським суддею» у конфліктах між партійними кланами, а також взяв на себе функції партійного секретаря, який опікувався кадровими питаннями. Про те, яку владу сконцентрував у своїх руках Яків Свердлов, може свідчити хоча б історія з убивством царської родини у ніч з 16 на 17 липня 1918 року. Телеграму від голови Петроградської ради Григорія Зинов’єва щодо подій у Єкатеринбурзі буквально за дві години до розстрілу в будинку Іпатьєва було передано – з поміткою «Свердлову (копія Леніну)». Розумієте, читачу? Леніну лише копія. Ще одна телеграма з Єкатеринбургу, датована 21 годиною 17 липня, дуже промовиста: «Секретарю Раднаркому Горбунову зі зворотною перевіркою. Передайте Свердлову, що все сімейство спіткала та сама доля, що і главу. Офіційно сім’я загине під час евакуації. А. Бєлобородов» [30]. Не Леніну – хоча той, безумовно, був «в курсі», що відбувається, а – Свердлову. Він мав таку владу, що фактично міг одноосібно ухвалювати рішення такої ваги й безпосередньо ними керувати. І от що цікаво: незважаючи на отримані з Петрограду відомості про вбивство Урицького, мітинги у Москві, призначені на 18 годину 30 серпня, чомусь не скасували. Більше того, усім членам Совнаркому, які мали виступати на мітингах, охорону, ще й доволі численну, було надано, і лише Леніну охорони… не вистачило. Усім вистачило, а йому – ні. Ну і, звісно, саме на той день, коли він був без охорони на заводі Михельсона, чисто випадково припав теракт, що його приписали старій есерці Фанні Каплан (спр. – Фейга Хаїмівна Ройблат).

Тут можна писати цілу книгу. За відсутності місця на сторінках, скажу так: ланцюг подій висвітлює багато дивного навколо цієї історії. Одразу ж після замаху виконувачем обов’язків голови Раднаркому стає Свердлов; він фактично замикає на собі усе керівництво й починає активно розвалювати слідство, яке майже не проводилося. Від безпосереднього керівництва слідством за розпорядженням Свердлова було усунуто голову ВЧК Дзержинського. Той виїхав до Пітера розслідувати убивство Мойсея Урицького, але дізнавшись про замах на Леніна, хотів повернутися, на що Свердлов заперечив: залишайтеся там, а ми тут самі розберемося. Як розібралися? Дуже просто. Каплан, яку затримали на вулиці через кілька хвилин після замаху, доправили на Луб’янку, де її в перший і останній раз допитали заступник Дзержинського Яків Петерс, нарком юстиції Дмитро Курський, а також… Яків Свердлов та його найближчий помічник, секретар ВЦВК Варлаам Аванесов. Після цього Каплан у ВЧК не залишили, а перевезли у льохи Великого Кремлівського палацу, де більшовики влаштували таємні катівні для найбільш важливих в’язнів. Через три дні знов таки за прямим усним наказом Свердлова, без якихось додаткових допитів її таємно розстріляли, після чого труп спалили. В залізній діжці. Чому ж так? Чому убивцю