Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Звідки в тебе обладунки Карлаха? – холодним тоном продовжив наступник Прайма, крокуючи за нею та поступово накручуючи себе з середини.

- Не твоя справа, - відрізала Марах та застібнула правий манжет, ховаючи під комбінезоном дорогоцінну зброю. Стояти посеред пустелі не було сенсу, тож вона направилася до наступного трупа, аби підібрати дорогоцінні стріли, яким не можна було просто так розкидатися.

- А все таки? – настигаючи дівчину крок за кроком, не зводив темноволосий з Таіри погляд, пропалюючи її спину.

- Перейшли в спадок, - відповіла стисло, не маючи наміру, щось пояснювати, адже тоді треба було б говорити правду, розкриваючи ще більш карколомні секрети, які коштували їй життя. - Я задовольнила Вашу цікавість? – з роздратуванням перепитала Марах слідом та витягла ще дві пір’їни, повернувши їх на місце, в наручний сагайдак для стріл. 

- Ні, - гаркнув син Прайма злобно, відчуваючи себе ошуканим. - Навпаки, тепер у мене ще більше питань. Звідки в дочки рабині, обладунки, що мають вартість десятої частини домену? – йшов за нею слідом не скидаючи швидкість. Енергія так і вирувала в середині, неначе він не тільки не втратив сили в бою з масморами, а навпаки – зарядився. - Думаєш я на дурня схожий?! – крикнув ще голосніше, ухопивши дівчину за руку та різко повернувши до себе, аби вона знову не тікала від відповіді. - Подібних обладунків на нашій планеті не більше двадцятка і більша половина з них у синів та дочок Праймів, - говорив те, що точно зав, адже вдома мав подібні цяцьки, які одягав з нагоди, а не в бордель, як цього разу. - Ти точно та, за кого себе видаєш?

- А ти той, кого з себе корчиш?! – вирвалося у Таіри, якраз в той момент, коли вона вирвала свою руку з лап нахаби. - Мені цікаво, батько знає, що синочку не потрібна охорона, бо він сам воїн тілом та душею? – Тепер вона напирала на нього, висловлюючи претензії. - Думаєш, що будеш грати роль лоботряса і ніхто не здогадається, що спадкоємець повністю готовий перейняти на себе трон? – випалила зі злобою, випинаючи очі, які не просили відповіді, бо знали її без зайвого сумніву.

- А ти, як я подивлюся – не тупа?

На чоловічому обличчі замайоріли гнів та роздратування, адже саме такий ефект мала його реакція на розкриття його секретів, які б він волів сховати від зайвих очей. Хотів він того, чи не хотів, а запеклий бій з масморами відкрив дівчині його істині навички, які, за останні роки у подорожах, він сумлінно та майстерно накопичував, аби не тільки мати змогу захистити себе, як спадкоємця, а й дати відсіч зловмисникам, що сиділи в тіні та чекали на його смерть.

- Кому вже встигла розпатякати? - ще раз сіпнувся на неї та притиснув біля, мало не єдиної стіни посеред пустелі, що пророкувала скоре її закінчення.

- Забери руки, якщо не хочеш, щоб я їх тобі відірвала! Правити нічим буде, - сталевий погляд, який готовий був вбити, міг відлякати противника, але не того, хто був настільки зациклений дізнатися правду.

- Відповідай! – ще сильніше притиснув Ліам дівчину до розваленої стіни, що і так розсипалася від плинності часту та несприятливих погодних умов.

- Твої секрети та твої ігри – тільки твої, - сталевий та впевнений голос Марах був кращим детектором брехні. - Я не лізу до тебе, а ти – не лізь до мене. Затямив? – виставила кордони, не підпускаючи його до себе та не претендуючи зазіхати на його.

Дивлячись дівчині в очі та відчуваючи плавний стукіт її серця, наступник престолу Барелії повірив у сказане, але його цікавість не задовольнила його потреби в інформації.

- Хто тобі розповів про мене?

- Сама здогадалася, - вирвалося у дівчини разом з піднятими бровами, що бува не в перше, відкрили чоловікові дівочі емоції, в яких читалося зневага до недолугого. - Думаєш, я сліпа і не можу оцінити свого противника гідно? – за бровами замайорів глузливий оскал. - Ще в перший день ти піддавався, ховаючи справжні навички володіння боєм, навіть в ущерб репутації, а значить сховати справжню суть для тебе було важливіше за повагу твоїх підданих. Але, мені прийдеться засмутити тебе – твоя тактика хибна, адже твої піддані і є твоя сила та ключ до правління. Народ підніметься та піде за сильним лідером, а не за розбещеним хлопчиськом, який, на їхню думку, нічого більше не вміє, аніж без розбору тягати жінок у ліжко.

- Звідки ж ти така взялася? – скреготячи зубами, вирвалося у Ліама, адже кожне її слово було істиною.

У боротьбі за трон та за власне життя були побічні ефекти і зараз Марах їх влучно описала, майстерно склавши все в одне речення.

- Не переживай, таких більше немає, - вже вдруге за сьогодні згадавши найжахливіший момент свого життя, дівчина змінилася в голосі.

- І не дивно, не бійсь повирізали всіх, щоб не доводили до сказу? - Осліплений внутрішньою образою, видав спадкоємець трону, і тільки пізніше  зрозумів, що ляпнув насправді.

Слово вилетіло – його не впіймати, але своєї цілі воно досягло, болючим уколом потрапивши у дівоче серце, яке і так обливалося кров’ю від жахливих спогадів дитинства. Напевно так само імпульсивно, як і Ліам, Таіра відреагувала у відповідь, але її реакція стала не словом, а влучним та різким ударом головою, прямісінько в носа, з якого за мить зацебеніла кров.

- Ти що, ненормальна?! – заволав темноволосий, швидко випустивши титановий меч, який весь час тримав у руці.

Лезо впало на землю, встрявши вертикально, а спадкоємець домену, рефлекторно опустився поруч, ухопившись за перенісся, що почало набрякати з прискореною прогресією. Біль, що зараз розривався в його голові, знущально пульсувала, і навіть порізи від пазурів масморів, здавалися менш болючішими за це.

- На правах твого вчителя, назначеного твоїм батьком, викладаю тобі урок: Не відкривай рота, якщо напевне не знаєш про що говориш, - опустилася Марах до нього, забравши своє титанове чудо. - Подібне невігластво може в одну мить зробити твого союзника, твоїм противником. Наступного разу, якщо ти не засвоїш урок, я зламаю тобі руку. І не говори, що не попереджала! – ляснула над вухом, як пліткою, підкреслюючи свої слова звуковим ефектом та за мить застібнула пасок з титановими пластинами на талії.