Читати книгу - "Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде"

Цей чоловік, який так недбало прожив значну частину життя, одного березневого вівторка вздрів Патрісію Ціммерман, і йому забракло свавільності духу й ясності думки. Він сидів у єдиному в місті ресторані, куди й досі не пускали негрів, у товаристві чотирьох приятелів і дівиці, яку збирався повезти на тиждень на Багами, коли до залу під руку зі своїм чоловіком увійшла Патрісія в шовковій сукні, прикрашеній однією з тих діамантових діадем, які зробили знаменитою фірму «Ціммерман і компанія». Ця жінка була повною протилежністю його незабутній, пропахлій кіньми мачусі та білявкам, із якими він втішався. Орасіо дивився, як вона наближається — невисока, зграбна, костиста, про що свідчило декольте, із зібраним у строгий вузол каштановим волоссям, — і відчував важкість у колінах і нестерпний жар у грудях. Він віддавав перевагу простим, готовим до розваг жінкам, а на цю треба було дивитися зблизька, щоб оцінити її достоїнства, які до того◦ж могли відкритися лише натренованому, здатному захоплюватися тонкощами оку, а у випадку Орасіо Фортунато про це не йшлося. Якби ясновидиця з його цирку, глянувши на свою магічну кулю, напророкувала, що він закохається з першого погляду в гордливу сорокалітню аристократку, Орасіо посміявся◦б од щирого серця, однак саме це трапилося з ним, поки він глядів, як вона наближається, немов якась стародавня овдовіла цариця — в темному вбранні, осяяна блиском усіх тих діамантів, що висіли на її шиї. Проходячи повз нього, Патрісія на якусь мить зупинилася перед цим здорованем із почепленою до камізельки серветкою та цяткою соусу в кутку губ. Орасіо Фортунато відчув аромат її парфумів й оцінив орлиний профіль; він геть забув про дівицю, про охоронців, про справи й про всі наміри, які мав у житті, й цілком серйозно вирішив відбити в ювеліра цю жінку, щоб кохати її з усією пристрастю, на яку був спроможний. Орасіо відсунув стілець убік і, забувши про своїх гостей, почав міряти відстань між собою та нею, а тим часом Патрісія Ціммерман подумки запитувала себе, чи не замислив, бува, чогось лихого цей незнайомець, який придивляється до її коштовностей.

Того◦ж вечора до будинку Ціммерманів принесли величезний букет орхідей. Патрісія глянула на візитну картку — синій прямокутник з виведеним золотою в’яззю іменем, наче в героя роману. «Який несмак», — пробурмотіла, одразу відгадавши, що це той набрильянтинений тип із ресторану, й наказала виставити подарунок на вулицю, сподіваючись, що відправник вештається десь неподалік і взнає, яка доля спіткала його квіти. Наступного дня принесли скляну шкатулку з однією чарівною трояндою і без візитки. Мажордом і її виніс на смітник. До кінця тижня приносили різні квіти: кошик із польовими квітами на лавандовій пілці, піраміду з білих гвоздик у срібній чаші, дюжину привезених із Голландії чорних тюльпанів та інші рослини, які неможливо знайти в цих спекотних краях. На всіх чекала та сама доля, що й на перший букет, але це не збентежило кавалера, чия облога зробилася такою нестерпною, що Патрісія Ціммерман не наважувалася відповідати на телефонні дзвінки, боючись почути голос, що шепотітиме непристойності, як це сталося того◦ж таки вівторка о другій годині ночі. Вона повертала його листи нерозпечатаними. Перестала виходити з дому, бо зустрічала Фортунато у найнесподіваніших місцях: він роздивлявся її із сусідньої ложі в оперному театрі, на вулиці був ладен, випередивши шофера, прочинити перед нею дверцята автомобіля, з’являвся, наче привид, то в якомусь ліфті, то десь на сходах. Перелякана Патрісія сиділа відлюдницею у власному домі. «Це минеться, авжеж, це минеться», — повторювала подумки, проте Фортунато не розвіювався, мов кошмарний сон; він і далі залишався по інший бік стіни, важко дихаючи. Жінка вже була ладна звернутися до поліції чи розповісти все чоловікові, однак побоялася скандалу. Якось уранці вона переглядала пошту, коли мажордом повідомив про візит президента компанії «Фортунато і сини».

— До мене в дім! Як він посмів? — промимрила Патрісія; серце в неї калатало. Їй довелося взяти себе в руки — спрацювала набута за багато років у світських салонах звичка, — щоб приховати тремтіння рук і голосу. На мить їй схотілося зустрітися віч-на-віч із цим божевільним, щоб раз і назавжди покінчити з усім, але Патрісія розуміла, що їй забракне сил; ще не побачивши його, вона почувалася переможеною.

— Скажіть, що мене немає. Вкажіть йому на двері й попередьте слуг, що його не хочуть бачити в цьому домі, — наказала вона.

Наступного дня перед сніданком квітів не було, і Патрісія, чи то полегшено, чи то зневажливо зітхнувши, подумала, що цей чоловік зрозумів нарешті її послання. Того ранку вона вперше за тиждень відчула себе вільною й поїхала пограти в теніс, а потім до салону краси. Коли о другій годині дня повернулася з новою зачіскою, в неї сильно боліла голова. Увійшовши в дім, завважила на столику в передпокої фіалкового кольору оксамитовий футляр із золотою монограмою фірми «Ціммерман». Неуважно відкрила, вирішивши, що це чоловік залишив його тут, і побачила смарагдове кольє й одну з тих манірних візиток кольору сепії, які вона вже не тільки впізнавала, а й ненавиділа. Головний біль перейшов у панічний страх. Здавалося, цей авантурник готовий знищити її: він не лише купив у її власного чоловіка коштовність, яку неможливо приховати, а й безсоромно передав презент їй додому. Цього разу подарунок не можна було викинути на смітник, мов букети, які він надсилав досі. Притиснувши футляр до грудей, Патрісія пішла до свого кабінету. Через півгодини покликала шофера й наказала віддати пакет за тією◦ж адресою, куди повертала листи. Позбувшись коштовності, не відчула полегкості, навпаки, жінці здавалося, що вона загрузає в твані.

Але й Орасіо Фортунато блукав манівцями по болоту, ні на крок не просунувшись уперед. Йому ще ніколи не доводилося витрачати стільки часу й грошей, щоб підкорити жінку, хоча — що правда, то правда, і він це визнавав — Орасіо вперше мав справу з такою жінкою, як ця. Вперше в своєму цирковому житті він почувався посміховиськом, і це не могло тривати довго: бичаче здоров’я почало підводити його, він кепсько спав, грудям