Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

Австрійське міністерство внутрішніх справ ще ходило навпомацки в питанні місцеперебування якої-небудь бойової організації, утвореної з утікачів. Воно ще не знало нічого певного про революційні організації по той бік фронту, і лише в серпні на лінії Сокаль — Милятин — Бубново командири батальйонів дістали таємні циркуляри про те, що колишній австрійський професор Масарик утік за кордон, де тепер веде протиавстрійську пропаганду. Якийсь дурник у дивізії доповнив цей секретний документ таким наказом: «У випадку затримання — негайно припровадити його до штабу дивізії».

Майор Вольф у цю пору ще не мав і найменшого поняття, що саме в Австрії готують утікачів, які пізніше, зустрічаючись у Києві та в інших місцях, на питання: «Що ти тут робиш?» — весело відповідали: «Я зрадив найяснішого цісаря».

З цих секретних документів він знав лише про існування таких утікачів-шпигунів. І ось один з них, якого зараз ведуть на гауптвахту, так легко потрапив до нього в пастку. Майор Вольф був до певної міри кар’єрист і уявляв собі, як він дістане подяку й нагороду від вищих інстанцій за свою обережність, пильність і здібності.

Поки дійшли до гауптвахти, майор Вольф уже був переконаний, що питання, хто знає німецьку мову, він поставив зумисне, бо йому зараз же під час перегляду полонених саме цей суб’єкт видався підозрілим.

Офіцер, його супутник, похитував головою і говорив про необхідність повідомити про арешт командування гарнізону для дальшого розслідування і передачі затриманого під військовий суд вищої інстанції. Рішуче не годиться допитувати затриманого на гауптвахті, а потім, після гауптвахти, вішати, як це собі уявляє пан майор. Він своє дістане, але законним шляхом, згідно з військовим судовим статутом. Докладний допит перед повішенням дасть можливість виявити його зв’язки з іншими подібними негідниками. Хто знає, що при цьому випливе наверх.

Майор Вольф став раптом незговірливим, у ньому пробудилася приховувана досі звіряча жорстокість, і він уперто заявив, що повісить утікача-шпигуна зараз же після допиту на свій власний ризик. Зрештою, він може собі це дозволити, бо має впливові знайомства і йому, власне, все одно нічого за це не буде. Тут — як на фронті. Якби шпигуна зловили й викрили безпосередньо на полі бою, його б тут же допитали і негайно повісили. Ніхто б з ним не розводив ніяких церемоній. А зрештою, можливо, пан капітан знає, що в тилу кожен командир, від капітана і вище, має право вішати всіх підозрілих людей. Однак у питанні повноважень військових чинів у справі повішень майор Вольф, звичайно, трохи щось переплутав.

У Східній Галичині мірою наближення до фронту ці повноваження переходили до все нижчих і нижчих чинів, і не раз траплялося, що якийсь капрал, начальник патруля, наказував повісити дванадцятирічного хлопчика, який здався йому підозрілим лише тому, що в залишеному пограбованому селі, у зруйнованій хатині, варив собі картопляне лушпиння.

Суперечка між капітаном і майором загострювалась.

— Ви не маєте на це права, — схвильовано кричав капітан. — Він буде повішений на підставі вироку військового суду.

— Буде повішений без вироку! — шипів майор Вольф.

Швейк, якого вели трохи попереду, чув цю цікаву розмову від початку й до кінця і лише зауважив своїм конвоїрам:

— Однаково, що пішки, що за возом. Одного разу в шиночку «На Завадільці» в Лібні ми сперечалися з приводу того, як вчинити з шапкарем Вашаком, який постійно заважав на танцюльках: викинути його зразу, як він з’явиться у дверях, чи тоді, коли він замовить собі пива, вип’є і заплатить, чи аж тоді, коли він один раз протанцює. Шинкар запропонував викинути його десь посеред вечірки, коли він щось з’їсть і трохи вип’є. Хай за все заплатить, а тоді вимітається з шинку. І знаєте, що нам цей харцизник тоді встругнув? Не прийшов зовсім. Ну, що ви на це скажете?

Обидва вояки — вони були звідкись із Тіролю — в один голос відповіли:

— Nix böhmisch[542].

— Verstehen Sie deutsch?[543] — запитав спокійно Швейк.

— Jawohl![544] — відповіли обидва, на що Швейк зазначив:

— Це добре, бодай між своїми не загубитеся.

Так, дружньо розмовляючи, вони дійшли до гауптвахти, де майор Вольф продовжував з капітаном дебати про долю Швейка, а Швейк скромно сидів позаду на лавці.

Нарешті майор Вольф усе ж схилився до думки капітана, що цю людину мають повісити аж після тривалої процедури з приємною назвою «законна дорога».

Якби Швейка запитали, що він сам про це думає, він би сказав: «Мені дуже шкода, пане майор, хоч ви чином і вищий за пана капітана, але ж пан капітан має рацію. Хто поспішить — людей насмішить. Якось в одному окружному суді в Празі збожеволів один суддя. Довго ніхто нічого не помічав за ним, аж раптово це виявилося під час розглядання справи за образу честі. Якийсь Знаменачек, зустрівши на вулиці капелана Гортіка, котрий на уроці закону Божого набив його хлопця по пиці, сказав йому: «Ах ти, дурний осле, ах ти, чорна потворо, побожний ідіоте, брудний підсвинку, приходський цапе, ти, осквернителю вчення Христового, лицемірнику і шарлатане в рясі!» Божевільний суддя був дуже побожною людиною. Усі три сестри його служили куховарками у священиків, а він був хресним батьком їхніх дітей. Він так розхвилювався, що зненацька втратив розум і заверещав на підсудного: «Іменем його величності цісаря і короля засуджую вас до смертної страти через повішення, без права оскарження вироку. Пане Горачку, — покликав він тюремного наглядача, — візьміть цього пана і повісьте його там, знаєте, де вибивають килими, а потім зайдете сюди й дістанете на пиво!» Пан Знаменачек і той наглядач, звичайно, скам’яніли, але суддя тупнув ногою і зарепетував: «Будете ви слухати чи ні?» Наглядач так злякався, що потяг пана Знаменачека вниз, і коли б не було там адвоката, що втрутився і викликав швидку допомогу, не знаю, чим би все це скінчилося для пана Знаменачека. Вже пана суддю саджали в карету швидкої допомоги, а він ще кричав: «Коли не знайдете мотуза, повісьте його на простирадлі, вартість врахуємо в піврічному балансі...»

Швейка під багнетами відвели в гарнізонну комендатуру. Там він підписав складений майором Вольфом протокол про те, що він, солдат австрійської армії, свідомо і без жодного примусу переодягся в російську