Читати книгу - "Літа зрілості короля Генріха IV"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— О, прекрасний юначе! Там, куди ти ступиш, розквітають троянди. Навіть найтвердіша скеля згадує, що вона має серце, коли ти наближаєшся до неї з такою шляхетною гідністю, з такою невинністю, якій скоряється вся природа. Скеля, як нам відомо, — то заворожена панна, і вона проливає чисті сльози. Завдяки тобі віднині струменить джерело, якою досі не бачив жоден вівчар.
Ну що тут діяти! Вівчар не бачить свого водопою, а королева — своєї кумедності.
— Пані,— зауважив Анрі, я раджу вам насамперед поліпшувати вимову. На це потрібен певний час, а поки що краще мовчіть про деякі речі, що не стосуються заворожених панн. — Він був уже біля дверей, він відсунув засув. — Дозвольте мені нарешті подивитися, що там скоїлось.
За дверима було темно, хоч в око стрель, і Анрі помацки вийшов коротким переходом до зали, де його вперше прийняла королева. Там щось ворухнулось і наче захрипіло.
— Хто там?
Замість відповіді — ще тихіший стогін. Анрі рушив на звук і нарешті біля останнього вікна розрізнив у кріслі якусь постать, що, згорбившись, ховала обличчя в долоні.
— Бассомп'єр! Оце така ваша любовна ніч? Чого ви не озиваєтесь?
— Бо мені соромно, величносте. Мене поранили кинджалом. Отакого здоровила — якась карлиця.
— Вона ж молочна сестра самої королеви, — нагадав Анрі.
Пан де Бассомп'єр визнав, що завдяки цьому його пригода все ж таки лишається почесною. Одначе скінчилась вона його поразкою. Як це могло статися? Важко сказати, все відбулось надто швидко, безладно, всупереч будь-яким обдуманим планам. Адже задумано було, що честолюбець із-за своєї завіси підставить карлиці ногу, і вона впаде. Натомість упав він. Може, вона знала, що в завісі хтось ховається? Вона шарпнула її, і Бассомп'єр не встояв па ногах. І ледве встиг, уже лежачи, спіймати її за п'яти, коли вона переступала через нього.
— Ну, принаймні й ви ж її повалили.
— Не так, як хотів. Ще на підлозі я почав запевняти, що кохаю її, і справді був готовий па будь-яку жертву. Та вона захищала свою честь і зубами, і нігтями.
— Яка хоробра карлиця! — зауважив Анрі, а в думці пошкодував, що друга з молочних сестер не захищала так ревно своєї цноти і тому має тепер у лоні дофіна. — Ну, а далі що? Вас тяжко поранено? — спитав він свого менш удачливого товариша в пригодах тієї ночі.
Бассомп'єр зітхнув і розповів, як він узяв жіночку на руки, щоб, незважаючи на весь її опір, віднести на ложе втіх. Але, намагаючись не допускати її зубів до свого носа, не зміг утримати її рук, і вона замахнулася чимось гострим, наміряючись йому прямо в серце. На щастя, він устиг перехопити зброю, вона тільки черкнула його по плечу, не вгородившись глибоко. Але тоді він, звісно, відштовхнув шляхетну даму чимдалі від себе, хоч йому й шкода було поводитися з нею так неделікатно. Він іще почув, як вона скиглила, коли, гепнувшись на тверду підлогу, втікала на всіх чотирьох, а потім більш не бачив її.
— А може, вона сховалась тут, у залі, й підслухує нас? — висловив думку Анрі. Але другу думку — що в темному проході могла стояти, підслухуючи, Марія Медічі — він зоставив для себе. — Дуже болить рана? — спитав він. — Треба покликати хірурга.
— Величносте, звільніть мене від цієї ганьби, — попросив Бассомп'єр. — Збіжаться люди… Деякі поразки ми воліємо замовчувати.
— Так, їх воліють замовчувати, — погодився Анрі.— Скоро світатиме, тоді й розійдемося.
Сказавши так, він теж сів у крісло, і обидва стали чекати, поки скінчиться ніч.
Про зраду
А потім пішли свята. Стався й ще один замах на життя короля, але його затаїли. Настав день, коли легат дав новому подружжю своє урочисте благословення. Після цього Анрі поїхав би негайно, бо ночі з чужинкою гнітили його над будь-яку міру. Та лишався ще мир із Савойєю — морочливе діло, хоча герцог і програв війну. Він був згоден відступити спірну частину своїх родових володінь, але французьку провінцію Бресс хотів зоставити собі. В цьому Анрі та його начальник артилерії добачили підступну пастку.
В Савойї було багато єретиків, і їх там переслідували. Якщо король призначить туди губернатором протестанта, на нього негайно нападеться папа, якщо католика — то свої протестанти. Начальник артилерії казав йому це ще тоді, в Ліоні: про все це домовились герцог Савойський із Біроном.
— Величносте! Ви побачите самі, що Бірон невиправний і його вже не врятувати. Ви зробили його адміралом, маршалом, герцогом, пером. Ви довірили йому правити Бургундією, а там же губернаторами досі завжди були принци крові. В його руках був один з кордонів королівства, і він мав той кордон охороняти. Ви самі знаєте, що зробив він натомість.
— Нe знаю, бо не можу повірити, — заперечив Анрі.— Зрада — річ протиприродна.
Сюллі:
— Це не справжня ваша думка. Ви дуже добре знаєте нашу людську натуру: вона потребує зради, хоч би в ній навіть не було користі,— просто з норову, бо її надить власна погибель.
Анрі:
— Дуже мудро, пане Роні. І все ж я згадую одного, хто ніколи…
І затнувся. Навіть найкращий слуга, навіть він зрадив Габрієль д'Естре; а чому — це довіку лишиться незбагненним.
Сюллі, трохи помовчавши, сказав дуже тихо:
— Може, один і є, але двох не знайдеться.
І погляд емальово-голубих очей доказав: «Ви самі зрадили свою віру, чи цього не досить? А скількох ви зраджували людей, а як часто — своє слово? Хіба це було неминуче?»
Анрі сам у глибині серця питав себе, чи це було неминуче, і не знаходив відповіді. Але від начальника артилерії принаймні домігся, щоб іще зачекати й випробувати маршала Бірона. Сюллі поїхав, остерігши короля такими словами:
— Він зажадає, щоб ви віддали йому місто Бург-на-Брессі; тоді ви матимете доказ, що він змовився з вашими ворогами й хоче відкрити їм кордон королівства.
Коли нарешті приїхав сам Бірон, його супроводило багато люду. Вся вулиця хотіла бачити уславленого воїна, та й було що побачити: густо-червоне обличчя, могутні плечі й руки — жоден вантажник не захотів би з ним боротися, він роздушив би кожного. В нього, як у бугая, легко набігали кров'ю очі, на тілі він мав три десятки шрамів, він завжди й неодмінно перемагав, і все завоювання Савойї було справою тільки його рук. Так гадали люди,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літа зрілості короля Генріха IV», після закриття браузера.