Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Чужинець на чужій землі 📚 - Українською

Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

441
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чужинець на чужій землі" автора Роберт Хайнлайн. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 190 191 192 ... 198
Перейти на сторінку:
поєднуються так само, як наша плоть.

Джубал слухав і похмуро міркував над тим, що це була гарна система для янголів, коли повітряне авто по діагоналі почало приземлятися на приватну платформу. Він повернув голову, щоб оглянути його, — але, щойно колеса торкнулися землі, авто зникло. Щезло.

— Проблеми? — промовив він.

— Жодних проблем, — заперечив Майк. — От тільки вони починають підозрювати, що ми тут. Що я тут. Вони думають, що всі решта загинули. Я маю на увазі Сокровенний Храм. Інші кола не дуже-то чіпають... Багато хто з них виїхав з міста ще до того, як стався вибух, — він посміхнувся. — Ми могли б отримати гарні гроші за ці готельні номери; місто переповнене ударними групами Єпископа Шорта.

— Ну? Хіба зараз не час забрати свою родину кудись подалі?

— Джубале, не переймайся цим. У цього авто не було жодного шансу доповісти, — навіть по радіо. Я уважно за усім стежу. Це не проблема тепер, коли у Джилл зникло її хибне уявлення про «неправильність» у відділенні від тіла людей, які самі по собі були неправильні. Я звик використовувати різні хитрощі, щоб захистити нас. Але зараз Джилл знає, що я зроблю це лише тоді, як ґрокну повноту, — Людина з Марса радісно посміхнувся. — Минулої ночі вона вийшла зі мною на стежку війни. І це вже не вперше.

— Про що ти?

— О, ми лише довели до кінця руйнування в'язниці. Кількох в'язнів я не зміг зрозуміти; вони були надто порочні. Тож я позбувся їх ще до замків і дверей. Але я повільно ґрокав усе це місто впродовж цілих місяців... І знав, що декілька найгірших людей були не у в'язниці. Дехто з них навіть працював на громадській службі. Я чекав, складав перелік, переконувався у повноті в кожному окремому випадку. Тож тепер, коли ми залишаємо це місто, вони тут більше не живуть. Вони зникли. Їх потрібно було відділити від тіла й відправити до підніжжя, на старт, щоб вони звідти спробували знову. Між іншим, це ґрокання змінило ставлення Джилл — від жаху до відвертого схвалення: коли вона нарешті ґрокнула у повноті, що неможливо вбити людину, і що те, що ми всі робимо, значно більше схоже на те, як суддя видаляє з поля того, хто грає з «надлишковою грубістю».

— Ти не боїшся грати в Бога, хлопче?

Майк посміхнувся з безсоромною радістю:

— Я є Бог. Ти є Бог... І кожен покидьок, якого я прибираю, — теж Бог. Джубале, там сказано, що Бог помічає кожного горобця. Це Він і робить. Але більш правильне твердження, яке можна висловити англійською, звучить так: «Бог не може не помічати горобця, тому що Горобець — це і є Бог. А коли кішка підкрадається до нього, вони обоє Бог, й несуть Господні думки».

Ще одне авто почало приземлятися — і теж зникло, навіть не торкнувшись платформи; Джубал заледве встиг подумати, що варто щось сказати.

— Як багато вартих того, щоб видалити їх з поля, ти знайшов за минулу ніч?

— О, чимало. Десь із сотню, чи п'ятдесят — гадаю, я їх не лічив. Ти ж знаєш, це велике місто. Проте ненадовго воно стане незвично порядним. Жодного зцілення, поки не буде досягнуто суворої дисципліни, — Майк здавався нещасним. — І це те, про що я мав запитати у тебе, Тату. Боюся, що я збив з правильного шляху тих, хто йде за мною. Усіх наших братів.

— Яким чином, Майку?

— Вони надто оптимістичні. Вони бачили, як гарно це працює для нас; вони знають, якими щасливими, сильними, здоровими та освіченими вони стали, як глибоко вони люблять одне одного. А тепер вони думають, що ґрокнуть, що це — лише питання часу, щоб вся людська раса досягла такого ж блаженства. О, не завтра, — дехто з них ґрокає, що дві тисячі років — лише мить для такого експерименту. Але колись потім.

— Спочатку я теж так думав. І спонукав їх думати так само.

— Але, Джубале, я пропустив ключовий момент: люди — не марсіани. Я робив цю помилку знову і знову... Виправляв себе... Але й досі продовжую помилятись. Що ідеально працює для марсіан, — не обов'язково працюватиме для людей. О, концептуальна логіка, яка може бути висловлена лише марсіанською, працює для обох рас. Логіка інваріантна; але інформація різна. Тому й результати відрізняються.

Я не можу зрозуміти, чому, коли люди голодні, ніхто не стає добровольцем, щоб його зарізали, а решта змогли поїсти. На Марсі це очевидно і почесно. Я не можу зрозуміти, чому тут так цінують дітей. На Марсі наших двох маленьких дівчаток просто викинули б за двері, щоб вони або вижили, або померли; дев'ять з десяти личинок там помирають вже у перший сезон. Моя логіка була правильною, але я хибно зрозумів інформацію: тут немовлята не змагаються, а от дорослі — так; на Марсі дорослі не змагаються взагалі, бо вони стали обраними ще коли були немовлятами. Проте, так чи інакше, змагання та відбір присутні. Інакше раса котиться униз. Але помилявся я чи ні, намагаючись прибрати змагання, пізніше я почав ґрокати, що людська раса не буде мені допомагати.

У кімнату заглянув Дюк.

— Майку, ти здавався надвір? Довкола готелю зібрався чималий натовп.

— Знаю, — погодився Майк. — Скажи іншим, що очікування ще не наповнилося.

І він продовжив, звертаючись до Джубала:

— «Ти є Бог». Це не послання радості й надії, Джубале. Це виклик і безстрашне відверте прийняття особистої відповідальності, — він здавався сумним. — Однак мені це вдавалося рідко. Лише кілька разів, — як ось сьогодні з нашими братами, які зрозуміли мене й прийняли гірку частину разом із солодкою, встали поряд зі мною і випили цю чашу; ґрокнули це у повноті. Інші, — сотні й тисячі інших — наполягали на тому, що насолода — це нагорода без боротьби, чи щось на кшталт «навернення»... Або взагалі ігнорували мене. Не мало значення, що я казав: вони наполягали на думці, що Бог — це щось поза ними. Щось, що прагне прикласти кожного цілковитого дурня до грудей і втішати його. Думка про те, що зусилля повинні бути їх власними зусиллями, і що всі їхні проблеми вони створили самі — одна з тих, яку вони не можуть чи не будуть приймати.

Людина з Марса похитав головою:

— Мої помилки значно перевищували мої

1 ... 190 191 192 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець на чужій землі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець на чужій землі"