Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У череві дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "У череві дракона"

253
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У череві дракона" автора Микола Данилович Руденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 190 191 192 ... 219
Перейти на сторінку:
ньому вже відомі йому глибинні сутності природи. Що ж, це ясно: те ж саме викладав Василеві інший гностик — дядько Сашко. Потрібні були роки, аби Василь розпізнав спільну космічну основу поміж оцим записом євангельської притчі, «Таблицею» Кене і власним відкриттям, що ґрунтувалося на законах фотосинтезу. Уже оцей зв’язок історичних епох був сам по собі неабияким відкриттям — адже ж це було підведення під тисячолітній гносис сучасного наукового мислення.

Я дослухалася до полеміки поміж Василем та Осадчим, добре розуміючи, що перебуваю біля джерела, з якого народжується океан. Дозволила й собі взяти участь у розмові.

— А кого ви розумієте під Богородицею? — запитала в Осадчого. — Це ж була діва Марія, а у вас…

— Трудність у тому, що ми начисто відкидаємо язичництво. Але виглядає так… Справа виглядає так, що в тисячолітніх віруваннях народів ніколи не існувало нічого помилкового. Відбувалося перевдягання гносису. Пригадуєте єгипетську Ізиду або грецьку Деметру? Зверніть увагу: непорочне зачаття в діви Марії… Мабуть, пригадуєте, що Шевченко у своїй поемі поставив його під сумнів. І як не поставити? Або належить збагнути, що далекі предки натякають на ту ж саму Марію, яка вчора була Ізидою. Християнство надто олюднює природу. Щоправда, це робила більшість релігій.

— Виходить, Богородиця — це просто земля?

Осадчий сумно посміхнувся.

— Лихо людське сховане в отому «просто». Ні, дорога Софіє Кирилівно! Все це дуже й дуже непросто. По-перше, йдеться не про землю взагалі, а про земний гумус. Це далеко не те ж саме. Гумус — то правдиве відображення жіночого начала в природі. І не лише в земній природі, а в космічній також. Він приходить із Космосу. Звідти і тільки звідти… Кам’яні баби на сарматських могилах — це, власне, те ж саме… Ось чому на моєму малюнку з’явився отой напис — Богородиця. А немовля… Немовля на її грудях слід бачити як ціле людство… З другого боку… Це є відображення Світового Розуму. Всесвіт як Слово. Безсмертний Логос. Пригадуєте: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог…»

Мені досить було отримати ключ від розуміння старовинного гносису — його образної структури в християнстві. Далі я спробую власними словами пов’язати гностичне з енергетичним. Слід лише пам’ятати, що створене Осадчим віддзеркалення потойбічного в земному житті не лише не спростовує релігійних істин, а наочно підтверджує їх. Це ж бо так само, як через існування земної біосфери (і передовсім людини) ми неминуче приходимо до уявлень про Сущого як Суб’єкта, Тоталіта, Пантократора. А в християнстві — Батька Небесного. Раз існує творіння, не може не існувати Творець — той, для кого всі ми є лишень об’єктом космічного ліплення. Тут просто слід пам’ятати, звідки ми дивимося на світ і на себе в світі. Можна дивитися з боку людини на Творця і, навпаки, — з боку Творця на людину. Безумовно, то є мобілізація нашого власного розуму для пізнання Сущого — і належить сказати, що людський розум за своєю природою здатний до такого пізнання. До речі, тут не завжди допомагає формальна освіта — у печерні часи людський розум так само (або навіть вищою мірою!) був здатний до спілкування з Сущим. Переходячи на філософські категорії, можна сказати так: гносеологічне має бути доповнене онтологічним — і навпаки. Коли ж ми кажемо про гносис, то само собою зрозуміло, що в цьому разі ми дивимося на Творця з боку земної людини. Творець десь там, у невидимому, потойбічному, а ми бачимо його П’ятипалу Руку на землі.

Гадаю, після попередніх пояснень зовні простеньке креслення Осадчого вже не виглядатиме ні чудернацьким, ні примітивним, і навіть такий предмет, як коров’ячий кізяк, не порушить євангелійної святості. Адже ж самозрозуміла фізіологія людського організму не перешкоджає духовним надбанням людини. Просто належить розуміти, що фізіологічне існує для духовного, а не навпаки.

Отож продовжу аналіз гносису в записі Осадчого. Ірод, як, мабуть, читач уже здогадався, символізує державу. Космос для держави як такої (незалежно від характеру історичної епохи!) має у своєму розпорядженні лише одну хлібину, ніяк не більше. В цьому розумінні цар Ірод та Іосиф-Тесляр (представник ремісництва, з якого згодом виріс робітничий клас) абсолютно рівноправні. Але ж Іосиф володіє тільки вмілими руками, а цар володіє військом.

І тут вступає в дію іще один біблійний міф, що виник на тисячоліття раніше, — міф про Адама, Єву та дерево пізнання добра і зла, з якого Бог заборонив зривати райське яблуко. Дерево пізнання — це, власне, і є креслення Осадчого, а заборонене яблуко на ньому — одна із хлібин, якої завжди бракує державі. Роль Адама тут виконує цар Ірод, роль Єви — Іродіада, яка вимагає піднести їй голову Івана Хрестителя. Голова пророка на блюді в цьому разі виступає в ролі забороненого яблука, котре супроти Божої волі зірвала Єва. Страшне яблуко, бо надійшли страшні часи. І чим далі, тим більше пророчих голів падатиме з дерева пізнання добра і зла.

Як відомо, Іван Хреститель передував приходові Месії, бо хрестив лише водою, а не Духом Святим. У цьому разі маємо одне із переодягань гносису, бо його наукове пояснення не дійшло б до наших часів — логічне у своїй популярності завжди поступається перед емоційним. Суть же цих міфів та ж сама: рід людський гріховний від свого початку. Ця гріховність закладена в можливості зірвати заборонене яблуко або з’їсти заборонену хлібину, що, по суті, віддзеркалює ту ж саму космічну істину.

Даруй мені, невідомий читачу, що я змушена звільняти гносис від міфологічного одягу, але ж для всього в світі приходить свій час. Іван Хреститель співвідноситься щодо Христа, як дядько Сашко щодо Осадчого. Дядько побудував єгипетське колесо, яке сприяло нарощуванню врожайності за допомогою води. Осадчий зібрав найбільший у світі врожай пшениці (нехай поки що на обмеженому полі) за допомогою оптимальної діяльності фотосинтезу — отже, відбувалося хрещення Духом Святим. І сталося це не деінде, а в нашій Україні.

Добре пригадую, що дядько Сашко так і пояснював оті сто одинадцять центнерів з гектара — як прихід Христа. Та й самого Карпа Трохимовича бачив у

1 ... 190 191 192 ... 219
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У череві дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У череві дракона"