Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

Після сніданку місіс Ск’ютон, ніби по-дівочому оперту на майорову руку, а насправжки міцно підтримувану з другого боку покоївкою Флаверс і підпирану ззаду пажем Візерсом, відвели до карети, що мала везти її, Флоренс та Едіт до Брайтона.

- То Джозефа остаточно вигнано? - спитав майор, втискуючи в дверцята своє багряне обличчя.- Хай йому біс, мадам, невже жорстокосерда Клеопатра заборонить вірному своєму Антонієві Бегстоку з’явитись перед її ясні очі?

- Забирайтесь! - відповіла Клеопатра.- Терпіти вас не можу. З’явитесь, коли я повернуся, якщо будете чемні.

- Скажіть Джозефові, що він може жити в надії, мадам,- мовив майор,- бо інакше помре в розпачі.

Клеопатра здригнулася й одхилилась на спинку сидіння.

- Едіт, голубко,- попросила вона,- скажи йому...

- Що?

- Такі страшні слова... Він говорить такі страшні слова!

Едіт дала йому знак відійти, наказала візникові рушати й залишила непотреба майора містерові Домбі. До якого він і повернувся, насвистуючи.

- Знаєте що, сер? - сказав майор, заклавши руки за спину й розкарячивши ноги.- Одна наша приятелька на тонку пряде.

- Що ви маєте на увазі, майоре?

- А те, що хутко вам бути зятем-сиріткою.

Це легковажне окреслення його особи, як бачилось, так мало припало до смаку містерові Домбі, що майор, для більшої статечності, вдався по підмогу до свого конячого пирхання.

- Хай йому біс, сер,- сказав майор,- нема чого таїти правду. Джо - людина пряма, сер. Така вже його вдача. Приймаєте старого Джоша - приймайте його таким, як є, а є він збіса жорстокий, як старий рашпіль,- щільної, Бегстокової насічки. Домбі,- завершив майор,- мати вашої дружини на божій дорозі.

- Боюся,- філософічно зауважив містер Домбі,- що здоров’я в місіс Ск’ютон похитнулося.

- Похитнулося, Домбі? - відповів майор.- Вже минулося!

- Проте зміна обстановки та належний догляд ще можуть багато зробити,- закінчив містер Домбі.

- Не вірте цьому, сер,- сказав майор.- Хай йому біс, сер, вона ніколи не куталася як слід. А хто не кутається,- майор застібнув ще один гудзик на своїм захиснім жилеті бичої шкіри,- той не має належного опертя. Зрештою, є такі, що вмирають. Вони самі хочуть цього. І вони помруть, хай йому біс! Вони вперті. Знаєте що, Домбі? Це, може, не дуже гарно, не дуже вишукано, може, й просто, і грубо, але трохи давньої, достеменно англійської Бегстокової крові було б незмірним добром для породи людської.

Подавши такі цінні відомості, майор,- котрий, поза всіма іншими притаманними йому чи бажаними якостями, що їх передбачала «давня, достеменно англійська» класифікація, досі ніким остаточно не затверджена, і справді мав давню, достеменно блакитну кров,- інакше чого б він так синів,- поніс до клубу свої рачачі очі разом з апоплексією і пирхав там цілий день.

А Клеопатра - іноді оприсклива, іноді погідна, іноді оспала, іноді бадьора, але завжди юна - того ж таки вечора добулася Брайтона, розсипалася, як звичайно, на частки, й була занесена до ліжка, біля якого чиясь похмура фантазія могла б добачити могутніший скелет, ніж покоївчин, що пантрував при рожевих запонах, приставлених сюди для скрашування Клеопатри.

На нараді найвищих медичних авторитетів було вирішено, що вона щодня повинна кататись у колясі і, коли зможе, ходити пішки. Едіт була готова супроводити її - завжди була готова супроводити її, механічно-уважна й незворушно прекрасна, як завжди,- і вони виїздили тільки вдвох, бо відтоді як матері погіршало, Едіт почувала себе ніяково в присутності Флоренс і, поцілувавши дівчину, сказала їй, що воліє бути з матір’ю наодинці.

Одного дня місіс Ск’ютон перебувала в тому примхливому, прискіпливому, ревнивому настрої, що почав проявлятися в неї після першого удару. Спочатку вона сиділа в колясі, мовчки придивляючись до Едіт, а потім ухопила її руку й гаряче поцілувала. Рука та ані потяглася до неї, ані шарпнулась - просто не опиралася, коли її взяли, а коли пустили, впала, наче нежива, назад на коліна. Тут місіс Ск’ютон почала пхинькати та хлипати, примовляючи, якою чудовою матір’ю вона була, а як нею нехтують. Скарги ці вона поновляла час од часу, навіть тоді, як, висівши з екіпажа, кульгала пішки, спираючись одною рукою на Візерса, другою на ціпок; Едіт ішла збоку, а коляса на невеличкій відстані повільно їхала слідом.

Був хмарний, вітряний день. Вони йшли плоскогір’ям, серед вапнякових горбів, де між ними і небом не було нічого, крім голої землі. Мати, знаходячи розраду в монотонності своїх нарікань, раз у раз голосила тихенько, а її поставна дочка поволі крокувала поруч, коли це віддалік, на темному пагорбі перед ними з’явилися ще дві постаті - настільки карикатурна подоба їхніх власних, що Едіт зупинилася.

Майже в ту ж мить зупинились і постаті. Та, що видалась Едіт потворним двійником її матері, тлумачила щось другій, показуючи на них. Перша ніби хотіла завернути назад, але друга - яка так нагадувала Едіт її саму, що їй замлоїло і навіть стало лячно,- рушила вперед, і тоді обоє пішли попліч.

Більшість усіх цих спостережень Едіт зробила, йдучи їм назустріч, бо спинилась була тільки на мить. А підходячи, спостерегла, що вдягнені вони бідно, як волоцюжниці, що молодша несе якесь плетіння, чи щось подібне, на продаж, а стара шкандибає з порожніми руками.

Хоч як різнилися вони вбранням, вродою і станом - вона і та молодша,- проте Едіт мимоволі порівнювала її з собою. Може, в її обличчі Едіт побачила те, що таїла у власній душі, тільки не подавала знаку. В усякому разі, коли жінка, підходячи, відповіла їй поглядом на погляд, не зводячи з неї блискучих очей, явно маючи в зовнішності й поставі щось від неї самої, та ще й, здається, думаючи те саме, що й вона, Едіт відчула, як її обсипає морозом, немов день ще дужче спохмурнів, а вітер похолоднішав.

Нарешті вони зійшлися. Стара, нахабно простягши руку, пристала, аби вижебрати щось у місіс Ск’ютон. Молодша теж зупинилася й стала перед Едіт віч у віч.

- Що ви продаєте? - спитала Едіт.

- Тільки це,- навіть не глянувши на них, виставила свій крам жінка.- Себе я давно вже продала.

- Не вірте їй, пані,- прокрякала стара до місіс Ск’ютон.- Не вірте тому, що вона каже. Вона любить таке балакати. Це моя невдячна красунечка дочка. Я, пані,