Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

445

У цьому, на нашу думку, також аж ніяк не можна погодитись через властивий М. П. Драгоманову (безумовно, глибокому й видатному знавцю, аналітику й критику літератури) «аристократизм думки», категоричне заперечення права й майстерності Т. Г. Шевченка на сатиричне зображення верхів царської Росії. Дещо суперечливим виглядає й його трактування повістей Тараса Григоровича (Р. С.).

446

Йдеться про мотивацію виступів львівської «Газети школьної» разом з «Рускім Сіоном», які підтримали заборону катехітом Огоновським брати участь у пам’ятному вечорі з нагоди 15-річчя роковин смерті Т. Г. Шевченка.

447

Антон Андрійович Глушановський (1815 – рік смерті невідомий) – юрист, знайомий Шевченка. В 1844 – 1850 рр. був чиновником у судових справах (синдиком) при Київському університеті. Поет познайомився з Глушановським у Києві, приятелював з ним і не раз згадував у листах. Згадувався Глушановський і в листуванні друзів Шевченка. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 157 – 158.)

448

Михайло Володимирович Юзефович (1802 – 1889) – помічник куратора Київського учбового округу (1842 – 1858). Родич В. Тарновського (старшого). За рекомендацією Д. Бібікова в 1844 р. працював за сумісництвом членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. 1857 – 1889 рр. був її головою. Знайомий з М. Костомаровим і М. Максимовичем, приятелював з П. Кулішем. 28.ІІ.1847 р. провокатор О. Петров доповів Юзефовичу, а 3.ІІІ в його присутності написав доноса кураторові округу О. Траскіну про існування в Київському університеті Кирило-Мефодіївського товариства. Юзефович брав безпосередню участь в арештах і обшуках квартир товариства (зокрема М. Костомарова). В листі 19.IV.1847 p. повідомив правителя канцелярії київського генерал-губернатора М. Писарєва про місцеперебування запідозрених у належності до товариства (зокрема й Шевченка). Поет був знайомий з Юзефовичем, зустрічався під час роботи Тимчасової комісії 1846 – 1847 рр. у Костомарова. В «Щоденнику» 6.V.1858 p. назвав Юзефовича «предателем». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 399.)

449

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. Замітки, статті, листи… 1839 – 1861. К., 1957. С. 38.

450

Тарас Шевченко. Документи і матеріали. С. 32 – 33.

451

Тарас Шевченко. Документи і матеріали. С. 28 – 29.

452

Київ, 1990.

453

Кирилло-Мефодиевское общество (1846 – 1847). М.: Издательство Московского университета, 1959.

454

Г. Я. Сергієнко. Декабристи і Шевченко. К., 1983.

455

Г. Я. Сергієнко. Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. К., 1983.

456

Микола Іванович Гулак (1822 – 1899) – український революційний демократ, педагог і вчений. У 1843 р. закінчив юридичний факультет Дерптського (нині Тартуського) університету.

В 1844 р. здобув вчену ступінь кандидата права. В 1845 – 1847 рр. чиновник канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора. В грудні 1845 – січні 1846 р. разом з М. Костомаровим і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське товариство. Належав до його лівої, революційно-демократичної групи, очолюваної Шевченком. Гулак був прихильником збройного повалення самодержавства, повного знищення поміщицького землеволодіння й заміни його суспільною власністю на землю, обстоював необхідність політичного об’єднання всіх слов’янських народів у формі демократичної федеративної республіки. У філософії стояв на позиціях матеріалізму, однак, допускався ідеалістичних помилок. У 1847 р. Гулака арештували і ув’язнили в Шліссельбурзькій фортеці. В 1850 р. його вислали до Пермі під суворий нагляд поліції. Після закінчення строку заслання 1857 – 1887 рр. вів педагогічну й наукову роботу в Україні, в Грузії та Азербайджані. Як учений відомий працями з історії, математики, філології та юриспруденції. Перекладав з грузинської та азербайджанської літератури. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 176.)

457

Іван Якович Посяда (Посяденко) (1823 – 1894) – український громадський і культурний діяч, педагог. Селянин за походженням. У 1843 р. вступив на філософський факультет Київського університету. В 1846 р. став членом Кирило-Мефодіївського товариства. Належав до його лівого крила, очолюваного Шевченком. У 1847 р. Посяду заарештували й заслали під нагляд поліції до Казані, де він 1849 року закінчив університет із званням кандидата філософських наук. Того ж року його призначили помічником правителя канцелярії рязанського губернатора. В 1856 – 1866 рр. перебував за кордоном. Після повернення на батьківщину працював учителем в Україні, в Воронежі та Оренбурзькій губернії. Шевченко згадав Посяду в «Щоденнику» 13.ІХ.1857 р. (Там само. Т. 2. С. 139).

458

Микола Іванович Савич (1808 – 1892) – член Кирило-Мефодіївського товариства, належав до його революційно-демократичного крила. Закінчив Харківський університет. У 1831 – 1834 рр. навчався в Парижі. Повернувшись на батьківщину, жив у Полтавській губернії. У 40-х рр. ХІХ ст. зблизився з фундаторами Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченко познайомився з Савичем у 1846 р. Савич був одним з найактивніших членів т-ва. Обстоював скасування кріпацтва, повалення в Росії монархії й заміни її республікою. В 1847 р. передав у Парижі А. Міцкевичу автограф поеми «Кавказ». Цього ж року Савича відкликали з-за кордону, заарештували й вислали у його маєток на Полтавщині. (Там само. Т. 2. С. 189.)

459

«Книга народа польского и пилигримства польского» А. Мицкевича цитируется нами по изд. 1917 г., Москва, перевод Виноградова; «Закон божий» – по экземпляру на русском языке, находящемуся в деле Гулака, переписанному его рукой». – Примітка П. Зайончковського.

460

Цензурный пропуск. Подразумевается Екатерина II.

461

Цензурный пропуск.

462

Киевская старина. 1883. Кн. ІІ. С. 226 – 227.

463

Воспоминания Кентжицкого не были известны ни одному из исследователей Кирилло-Мефодиевского общества, в том числе и польскому историку Голомбеку. (Примітка П. Зайончковського.)

464

П. А. Зайончковский. Кирилло-Мефодиевское общество (1846 – 1847). С. 5 – 21.

465

Михайло Максимович Попов (1800 – 1871) – начальник 1-ї (секретної) експедиції ІІІ Відділу, літератор. У 1821 р. закінчив Казанський університет. З 1830 р. на службі в ІІІ Відділі. Допомагав керуючому відділом Л. Дубельту вести слідство Кирило-Мефодіївського товариства. 17.IV.1847 р. видав розписку квартальному наглядачеві Київської поліції Гришкову про те, що «художника Шевченка з його паперами та речами одержав… ІІІ Відділ». 15.ІХ.1857 р. поет з відразою згадав його в «Щоденнику». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 132.)

466

Русская старина. 1886. Кн. І. (Примітка П. Зайончковського.)

467

В. И. Семевский. Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 1847 гг. Изд. журнала «Голос минувшего», б/г. С. 45 – 46.

468

П. А. Зайончковский. Кирилло-Мефодиевское общество (1846