Читати книгу - "Вибрані твори"

Тут я боюся, що мене невірно зрозуміють, ніби я проти того, щоб О. Слісаренкові сотовариші дали тих коштів. Щасти їм доле!

Але ж треба хоч трохи розумітись на видавничій справі, щоб знати, що це аж ніяк не врятовує, що треба мати гроші не тільки на саме видання, але й на продажу. Адже такі окремі видавництва самі розповсюджувати свою продукцію не можуть, а мусять іти до тих самих ДВУ й «Книгоспілки», щоб вони купили й продали їхні видання. Іншими словами: в бюджеті основних видавництв мусять бути кошти на цю купівлю. Получається «зачароване коло», бо коли б ці видавництва мали зайві гроші на купівлю в О. Слісаренка чи кого іншого — вони радше самі видавали б на ці кошти, бо ж не по собівартості О. Слісаренко продаватиме, а з якимось відсотком на організаційні видатки й на розвиток своєї справи. Отже, вони не купуватимуть (бо коли купують у «Часа», «Руху» тощо, так то тому, що й ті мають такий-сякий торговельний апарат і ведуть вимінні операції). Отже, нове будь-яке видавництво (скажемо, техвидав, про який зараз багато балачок) не можна мислити собі без власної торговельної мережі, без крамнички. А це знов же призводить до високих накладних видатків і змушує грошедавців замислюватися над доцільністю такої справи. Між іншим, це було одною з основних причин, що призвела до злиття колишнього «Червоного Шляху» з «Держвидавом», як не вважати потреби в той час нагально колишнє «ГИУ»[460] украйнізувати цим способом.

Отож проект О. Слісаренка кустарницький. Окреме літературне велике видавництво сенсу не має. Такі видавництва можуть бути лише маленькі, групові, без широких планів (як-от київські письменники організовують свою «Масу», плужане — видавництво «Плуг», як неоклясики мають для своїх потреб «Слово»), Варт і ваплітянам мати своє «Вапліте». Це інша річ, і не про це йде мова. Специфічні потреби літературних угруповань наші видавництва обслуговують — цілком природньо — неохоче, і тут самодіяльність свою виявляти треба. Але ж це ніяк не дає права кричати про загальний катастрофічний стан видання сучасної української літератури.

умні роковини... З грудня 1925 року тяжка хороба здолала молодого Василя Еллана-Блакитного. Так само, як сім років тому[462] лиха смерть спіткала його одноборців Гната Михайличенка[463] й Василя Чумака[464]. Їх пам'яті присвячуємо ми це число.

Малий розмір нашого журналу, його специфична установка й своєрідна авдиторія не дозволяють нам повніше й глибше спинитися на дорогих постатях. Та й важко робити висновки про такі близькі події, про те, де співучасниками були ми самі. Зосібна смерть товариша Блакитного ще ятриться свіжою раною, ще так пов'язана тисячма нитями з усім тим, що ми робимо, серед чого живемо.

Є старе заялозене прислів'я: про мертвих або гарне, або нічого. Ми не любимо цього прислів'я, ми не повинні його любити. Адже ми не судимо людей, як відокремлених з оточення осіб. Ми знаходимо пояснення і гарних і лихих учинків, і справедливих і помилкових думок в цілій складній мережі обставин і умов, серед яких проходила діяльність тої особи. Те, що лихим, неправдимим здається тепер, могло бути гарним, істинним тоді, що складне, туманне, майже не розв'язне було колись — здається таке просте, ясне тепер. У світлі доби, в обставинах тогоденних треба розглядати життя кожної людини, і коли ми загадуємось питанням: що вона, тая людина, зробила для пролетаріяту, для пролетарської культури, мистецтва, літератури, — треба додавати ніби маленьке, але таке важне — в умовах свого часу.

Так підходимо й до оцінки короткорічного життя товариша Еллана-Блакитного. Знаємо його як політичного діяча-революціонера, як громадського діяча-культурника, журналіста, поета, сатирика, — в багато сухих схемок розбити може майбутній біограф кипуче життя небіжчика.

Але яку з цих бухгалтерських ділянок зокрема ми не візьмемо — завжди лишимося з певною часткою незадоволення, з почуттям якоїсь незакінчености, недороблености. Багато розпочато — та не до краю...

Як політичний діяч, тов. Блакитний, беручи спочатку активну участь у самому центрі політичного руху, далі трохи одсувається, відходить, стає на інші ролі, іншого масштабу й значіння.