Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Я запустила пальці в його темне, густе волосся, що він на мить прикрив очі насолоджуючись цим дотиком.

– Тарґасе, а чому ти не з’являвся переді мною? – запитала в нього, а сутність трохи похмурнішала від мого запитання, але все-таки відповів.

– Бо Ноксор є головним власником цього тіла – трохи з сумом мовила сутність.

– А хіба воно не належить вам обом? – не розуміла я його смутку, адже якщо вони в одному тілі, то і він міг брати контроль над тілом і спілкуватися зі мною як і Нокс. Хіба ні?

– Все трохи не так, моя Лея. Річ в тім, що мене з самого початку не повинно було бути – з болем в голосі відповів мені.

Я вирішила не давити та почекати, поки він сам наважиться продовжити, адже я бачила як саме його це зачепило. Тарґас продовжив:

– З самого початку Ноксор мав одну єдину сутність, тобто я був з ним, але на той час ми були поєднані в одне ціле, але з часом… Ми розділилися і почали мінятися місцями передаючи контроль тіла один одному. Інші дракони мають ці дві суті воєдино, а от Ноксор, ні. Тому я і не показувався тобі, бо за правилами я є внутрішньою суттю яка з якоїсь невідомої для нас обох причини почала вилазити назовні. – він гірко посміхнувся – Та і я друга сутність, і в мені більше звіриного начіння. Тому мені й не варто вилазити назовні, бо накою ще більше бід чим Ноксор.

– Тобто інші дракони не мають відокремленої другої суті? – обережно запитала.

– На жаль, так. – він помовчав про щось роздумуючи – але знаєш… Все ж, є один стан коли наші дві суті трохи зливаються в одну… Це коли ми приймаємо напівобернену форму. Тоді Ноксор і я можемо керувати тілом ледве не одночасно. І знаєш, що найдивніше? – мовив мені прямо дивлячись у вічі.

– Що? – пошепки запитала боячись наче це була якась таємниця.

– Зараз я не можу приймати напівобернену форму, тільки людську і звірину. І це значить, що мої здогадки були вірним щодо напів оберненої форми, і поки Ноксор не повернеться назад я не зможу обернутися в неї. Це єдина форма в якій ми можемо взаємодіяти одночасно як одне ціле.

– Тобто, якби Нокс був у напівобернутій формі і я б тебе покликала, ти б відгукнувся? – запитала з завмиранням власного серця очікуючи на відповідь, бо вона була для мене важливою. Адже я не хотіла тепер виділяти лише когось одного коли дізналася правду їхнього існування. Я хочу, щоб вони були щасливі, так само як і я з ними. Не зважаючи на те, що вони розділилися і тепер не можуть бути одним цілим.

– Так, моя Лея. Я б тобі відповів. І незалежно від того, до кого б ти не зверталася у напівобернутій формі, до Нокса, чи до мене. Ніхто з нас не зникав у підсвідомість, бо ми знаходимося одночасно зовні та чуємо тебе, бачимо, відчуваємо. – останні слова він почав шепотіти мені ледве не торкаючи моїх губ, а потім встав з дивану не випускаючи мене з рук пішов до ліжка.

– Стій, ти куди? – розгубилася трохи.

– Спати, моя Лея. – легко відмахнувся.

– Стій, я ще не прийняла ванної й зараз вся брудна! – намагалася переконати сутність відпустити мене перед тим, як він мене брудну закине на чисту постіль.

– Ну та, й що – недбало кинув мені.

– Як це ну та, й що! Я замастю постіль!

– Замінимо на чисту – знову докинув мені підходячи все ближче до ліжка.

– А я не хочу спати вся в грязюці, тому відпусти мене! 

– Вперта – кинув у відповідь посміхаючись.

– Не гірше чим ти – кинула таке ж, саме і йому і він розреготався глибоким м’яким сміхом. 

І це було вперше коли я бачила як сміється Тарґас, так само не звично як і Ноксор. Хоч вони й знаходилися в одному тілі, манера сміху в них була різна, але від того не ставала гіршою. Якщо Нокс сміявся трохи приглушено з глибоким тембром у голосі що пом’якшувався веселощами, а от Тарґас сміявся теж глибоко, м’яко, але з ледь чутним гуркотом в голосі із трохи бешкетним тоном задираки.

– Добре біжи собі, плескайся у своїй ванні, а я на тебе зачекаю тут. – Тарґас обережно поставив мене на ноги та влігся на ліжко перекотившись на бік, підпер рукою голову продовжуючи за мною стежити вже з іншого ракурсу.

Ну та, й добре. Піду поки знайду в що можна переодягнутися. Знову поринувши у вміст свого рюкзака я дещо зрозуміла. І це те, що я взяла все “найнеобхідніше”, але не поклала туди нічної сорочки! Ну або в що можна переодягнутися для того, щоб поспати! Адже ми планували докупити все необхідне вже тут…

– Якісь проблеми? – запитав Тарґас лежачи на ліжку позаду мене.

– Та-а на-аче не зовсім то і проблема – протяжно відповіла швидко мозгуючи що робити. Може одягнути одну з сорочок? Які короткі, занадто короткі, щоб спати в одному ліжку з ще кимось! Хоча… Ні Маріє, ти не будеш дрихнути в одному ліжку з Тарґасом у такому прикиді! Та я ж помру від сорому! Це вони можуть розгулювати голяка ні про що не турбуючись, а я от ні!

– Немає що вдягнути? – це запитання встромилося мені прямо як ніж в спину, від того наскільки воно було влучним!

– Ем, можливо – тихо визнала сувору правду життя.

– Візьми мою сорочку, буде для тебе нічною – просто вказав на розв'язання моєї проблеми розтягнувшись у задоволеній посмішці. 

Ні, напевно я поквапилася з висновками що в них є велика різниця, адже кепкують вони однаково та ще, й так щоб їхня витівка пішла на користь їм же. Але довго не думаючи я беру його сорочку і біжу до ванної.

Зачинивши за собою двері, кладу сорочку на ванний столик і підходу ближче до дзерка уважно себе розглядаючи. Я і справді була брудною, волосся заплутане на обличчі були мазки грязюки й запікшої крові Нокса, та й одяг був не в найкращому стані. В деяких місцях був порваний і добре залитий чужою кров’ю.

Скинувши з себе увесь брудний одяг я пірнула з головою у гарячу воду, яка встигла набратися і почала гарненько відшкрібати з себе увесь бруд. Вимила волосся, шкіру, вимила нігті під які потрапила запечена кров. Потім трохи висушила волосся рушником і розчесала.