Читати книгу - "Тінь гори"

— Типу. Побачимося пізніше.

— Зачекай-но. Типу?

Він знову розслабився, але уникав мого погляду, прихилившись до одвірка.

— Я домовився з нею про зустріч, аби придбати прикраси,— зізнався він.— Це єдиний спосіб побачитися з нею. Цю дівчину важко знайти. Вона посадила мене на килимі в дуже старій квартирі. Вона орендує її під офіс. І вона провела всю трансакцію в нікабі[141].

— Повністю чорний костюм, чи лише маска?

— Лише маска. А ті очі, чоловіче, кажу тобі!

— Вона мусульманка?

— Ні. Я цим цікавився, але вона сказала, що ні. Їй просто подобається нікаб. Узагалі-то, це не зовсім нікаб. Це просто сонцезахисна маска, що затуляє обличчя, і відкритими залишаються лише очі. Вона, мабуть, її спеціально замовила. Ті очі, чоловіче, кажу тобі!

— Героїня у масці. Карлі вона сподобається.

— Ті очі, чоловіче,— повторив він.— Кажу тобі.

— Заспокойся, Навіне. Як усе було, ну, з Бенісією?

— Я виконав угоду, придбав жменю раджастанських прикрас як вияв доброї волі, а потім пояснив їй ситуацію. Вона погодилась, але з однією умовою.

— Ох ці постійні правила та умови!

— Я маю запросити її на побачення.

— Якщо переможеш чи якщо програєш?

— Переможу, програю і навіть якщо буде нічия.

— Жартуєш?

— Ні, я серйозно.

— Дідько, Навіне. Діва не побачить у рожевому світлі того факту, що ти на побаченні з загадковою жінкою, яка на додачу кермує вінтажним мотоциклом «350сс» швидше, ніж будь-хто у Бомбеї.

— Будь-хто, крім мене,— переконував Навін.— Я тренувався, Ліне. Я прудкий.

— Тобі знадобиться твоя прудкість, коли Діва почує про це побачення.

— Це вже вирішено,— сказав він.

— Ну, Діва однозначно надере тобі дупу за це, але також ти однозначно заробиш кілька очок у Дідьє, хлопче. Він просто очманіє, коли почує про це.

— Він уже знає. Усі знають. Усі... окрім Діви. Я гадав, ти також знаєш.

Я не знав. Ніхто мені не розповів. Якимось чином я відколовся від дружної компанії, яку допоміг створити.

— Де будуть перегони?

— Будівля «Ейр-Індії», Марін-драйв, Педдер-роуд і назад, три кола.

— Де ви розвертатиметеся на Педдер-роуд?

— На останньому світлофорі перед Хаджі Алі.

— Коли?

— Опівночі.

— Копам це сподобається.

— Копи допомагають нам. Вони наглядатимуть за рухом транспорту, і ми такі вдячні за цю співпрацю, так би мовити, що повністю сплатили заявлену суму, а було там чимало. Ми мусили їх залучити. Нам знадобилися поліцейські рації, аби скликати перегони. У цьому задіяно достобіса грошей.

— Навіть мої,— розсміявсь я.

— А знаєш,— завагався він,— перебуваючи в гущавині подій з планування перегонів, я взагалі не подумав, як Діва відреагує на моє побачення з Бенісією.

— Навіне, ти не можеш звинувачувати у всьому ці події.

— Але якби я й досі був зі старою Дівою, ну, знаєш, яка давала мені по яйцях щоразу, як я підводився, то такого б не сталося.

— Запроси на побачення нову Діву. Вона може сподобатися Бенісії. І Діва обожнює прикраси.

— Бенісія мала на думці не зовсім таке побачення.

— Звідки ти знаєш?

— Ті очі,— згадав він.— Вона таке робила... вона була... ти не бачив, але це точно. Вона хоче не лише побачення.

— І ти на це погодився?

— Я ж казав, що захопився.

— Відклич парі.

— Я не можу цього зробити. Забагато людей поставило забагато грошей на ці перегони. Я маю бути у цьому на всі сто.

— Ну, коли підеш на побачення з Бенісією, розкажи їй, що закоханий в іншу. Скажи їй те, що мав розповісти, коли дівчина в сонцезахисній масці-нікабі запросила тебе на більш ніж побачення.

— Я кепсько почуваюся,— зізнався він.

— Не почувайся кепсько. Отримай перемогу на перегонах і розстав усі крапки над «і».

Він обійняв мене настільки міцно, що я немов опинився посередині річки: вода несеться повз, дістаючи аж до грудей, але не збиває з ніг.

За мить Навін рвонув у двері.

— Побачимося на місці! — гукнув він, кидаючись на сходи.

— Чекай! — згадав я, і він повернувся на верхню сходинку.

— Ця дівчина, подруга Вінсона, Ранвей.

— Так,— сказав він, тримаючись на одній нозі, неначе олень, який чекає можливості розігнатися.— Я вже говорив з ним. Він був у офісі з Дідьє.

— Вона і моя подруга також. Якщо намагатимешся її знайти, то спробуй щось духовне. Я б почав звідти.

— Гаразд, духовне. Зрозумів. Щось іще?

— Ні. Біжи.

Він потупав сходами вниз.

Чомусь мені захотілося зачинити двері, замкнути їх, почистити пістолета, погострити ножі, щось написати і напитися так, аби проґавити перегони. Тієї миті я більше не хотів знати нічого про чужу любовну драму.

Я підвівся і пішов до дверей, але Вінсон мене випередив.

— Є хвилинка?

— До біса це все, чоловіче, та в кого немає тієї хвилини? І хто ще не знає, що потрібна не одна хвилина? Усі. Тож залиш свою самокритичну пасивну агресію біля дверей, заходь, припаркуй своє тіло на дивані Олега, випий пива і розкажи мені свої думки, та думки Олега, якщо їх розгадаєш.

— А ти завівся,— зауважив він, сідаючи.

Я жбурнув йому пиво.

— Гарний диван,— вирішив він.— Хто такий Олег?

— Що в тебе на думці, Вінсоне?

Він заговорив про неї — про дівчину з Північних Земель, яка мала лід ув очах, хай де вона була. Він звинувачував себе в надмірній опіці, бо змушував її почуватися ув’язненою, і в тому, що приховував власних почуттів, і багато ще в чому.

— Чоловіче, ти сам перетворився на в’язня,— сказав я.

— Я в’язень?

— Ти прикутий до своєї діяльності, Вінсоне, а вона — вільна птаха.

— Що ти маєш на увазі?

— Я не говоритиму про Ранвей не в її присутності,— повідомив я.— Але можу сказати, що вона досить чутлива особа, і твоя робота завдає їй болю. Її попередній хлопець помер від героїну, пам’ятаєш?

— Я не вживаю героїну.

— Ти наркоділок, Вінсоне.

— Я тримав її подалі від цього,— захищався він.— Вона нічого не знає про мою діяльність.

— Ну, навіть трішечки знаючи цю дівчину, я гадаю, її хвилює те, чим ти займаєшся. Я не знаю напевне, Вінсоне, але думаю, що перед тобою може постати вибір між грішми й дівчиною.

— Я не можу, ну,