Читати книгу - "Вовк-тотем"

— Вовчику, Вовчику, їсти, їсти! — і пішов до малого.

Шия Вовчика вже давно затверділа від ошийника, але коли він побачив миску м’яса, ще й политого кров’ю, то так потягнув за ланцюг, ніби віл тягне вгору воза з водою, аж із пащі в нього закапала слина. Чень Чжень поспішив підштовхнути миску з їжею у вовче коло, а Вовчик, мов справжній дикий вовк на живого коня, кинувся на м’ясо, ще й ошкірив на Ченя зуби, проганяючи його. Чень Чжень повернувся до решток лошати й почав далі обрізати м’ясо, однак кутиком ока спостерігав за Вовчиком. Той похапцем ковтав свій харч і насторожено поглядав на людей і собак, готовий щомиті, вигнувши дугою тіло, перетягти свіже м’ясо з миски в свою нору.

Чень запитав Чжана:

— А скотарі їдять конячі тельбухи?

— Якщо кінь був поранений вовком — тоді не їдять, — відповів той. Чень спочатку витягнув шлунок і великі й малі кишки та викинув їх на купу золи, звідки їх розтягли собаки. Потім він виніс з юрти дві порожні миски для м’яса й заповнив їх серцем, печінкою, легенями й нирками лошати, після чого поставив їх у прохолодне місце на полиці для мисок, щоб потім пустити ще на один раз на їжу собакам і Вовчику.

Чень запитав:

— Невже у вас, конопасів, немає жодного способу ловити вовків?

— За майже два роки роботи конопасом я зрозумів, що найбільш уразливою ланкою для скотарів у степу є коні. В одному табуні їх може бути чотириста-п’ятсот голів, а доглядають за ними лише два конопаси, тепер ще додалося по одному молодому пекінцю, але й цього недостатньо, адже за табуном у день і вночі по черзі доглядає тільки один, де ж йому впоратися?

— Чому ж у табуни не розподілять більше людей?

— Конопаси ж — все одно, що «пілоти» в степу, — відповів Чжан Цзіюань. — Це — надскладна професія. Виховати одного професійного конопаса нелегко, на це потрібно витратити багато часу. А непрофесійному конопасу ніхто в степу не наважиться довірити табун, адже якщо той погано виконуватиме роботу, то за рік можна й півтабуна втратити. До того ж конопасам доводиться найважче — вони більше втомлюються й більше наражаються на небезпеку. Узимку, коли хурделиця, температура знижується до тридцяти — сорока градусів нижче нуля, а заганяти коней іноді доводиться цілу ніч, тож навіть у плащі на трьох підкладках можна замерзнути, або ще й пальці ніг відморозити. А влітку комарі всю кров випивають що з людей, що з коней. Тож багато хто з конопасів працює вісім-десять років, а потім залишає цю роботу: або змінює професію, або йде на відпочинок через травми. Ось, наприклад, у нашій бригаді — з чотирьох молодих пекінців, яких було призначено конопасами, через два роки залишився тільки я один. Тож якщо конопасів у степу зазвичай недостатньо, як же можна більше розподілити людей у табуни? Табун — надзвичайно рухливий і бігає швидко, крім того, в табуні багато кобил, лошат і кастрованих коней, вони дуже полохливі й легко лякають увесь табун. Іноді може так статися, що поки конопаси готують собі їжу в курені, від табуна вже й слід загув. А коли табун загубився, його можна шукати декілька днів, і всі ці дні доведеться бути без їжі. У такі дні вовчі зграї цілком можуть розгорнути свою атаку на лошат. Минулого разу кінь одного з конопасів із четвертого загону втратив переднє копито, вершник упав і поранив голову, а табун за ніч утік на той бік кордону. Комітету пасовища довелося більше десяти днів вимагати через прикордонний пункт повернути табун назад, й усі ці дні за табуном ніхто не доглядав, тож збитки там були ще більші.

Чень запитав:

— Але ж відносини між двома державами дуже напружені, чому ж вони не забрали собі табун?

Чжан Цзіюань відповів:

— Вони не могли, оскільки між двома державами давно існує угода: якщо прикордонники надають точний час і місце, де табун перетнув кордон, а також точну кількість коней у ньому, особливо кількість племінних жеребців і їхню масть, то інша сторона обов’язково надсилає людей розшукати цей табун і повернути його. Ми зі свого боку робимо так само. Однак за збитки, які табунові завдадуть вовки дорогою, прикордонники з обох боків відповідальності не несуть. Одного разу з того боку повідомили про табун у 120 голів, однак ми тут шукали два дні й знайшли лише табун у 90 голів. Конопаси тоді казали, що більшість із тих коней, що зникли, була з’їдена вовками.

Скориставшись можливістю, Чень запитав, пильно дивлячись на Чжана:

— Але я ніяк не можу збагнути, чому табуни так часто тікають, важачи своїм життям?

— Цьому є багато причин, — відповів Чжан. — Наприклад, узимку, коли дуже холодно, вони повинні бігати, щоб зігрітися; навесні, коли вони линяють, їм потрібно пітніти — тож знов-таки вони повинні бігати; улітку вони повинні мчати чимшвидше, аби вітром розігнати комарів; а восени — щоб устигнути крадькома поїсти гарної трави раніше за корів і овець. Однак найважливіше для їхнього життя — це втекти від вовчих зграй. От і виходить, що вони мають цілий рік бігати, рятуючись від чогось. Табун настільки рухомий, що собаки його не стримають, тож ночами конопаси стережуть цей полохливий табун поодинці, без допомоги собачих зграй. Хіба ж ти його один стримаєш? А якщо ніч темна, то вовчі зграї часто крадькома нападають на табун. Якщо вовків небагато, то конопас і племінні жеребці ще якось можуть стримати коней, а якщо багато, — тоді сполоханий табун вже нікого не слухається.

Далі Чжан ще продовжив свою думку:

— Тепер я знаю, чому кіннота Чингісхана могла з фантастичною швидкістю за день здолати тисячу лі — адже вовки тренують монгольських коней і