Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

по 6. Чим більша базиліка — тим більше колон. Звичайно, далеко не кожна громада могла дозволити собі таку розкіш. Рештки давніх колон тепер прикрашають переважно експозиції або лапідарії — музейні зібрання архітектурних деталей. Лише серед руїн Херсона-Херсонеса і нині стоять мармурові колони на місцях, де колись були побудовані перші християнські храми цього старовинного міста. У Х ст. князь Володимир прихопив декілька колон із Херсонеса, аби гідно оздобити першу київську святиню — Десятинну церкву.

Середню частину базиліки, перекриту двосхилою покрівлею, робили вищою, і через вікна, розташовані під стелею до середини храму надходило досить світла. У апсиді робили по три вузьких, схожих на щілини вікна. Їхнє число символізувало Трійцю. Бічні нефи мали односхилі дахи і глухі зовнішні стіни. Інколи влаштовували другий поверх (що іменувався гінекеєм, або ж хорами), куди можна було піднятися по сходах, влаштованих із передпокою (його називають нартексом).

У Криму стіни базилік зазвичай зводили з каменю, адже цього матеріалу тут вистачало. У важкі часи для спорудження використовували камінь із більш давніх будівель. Коли справи йшли зовсім погано, стіни почали зводити з саману. Стіни розписували, прикрашали ліпниною — залишки урочистого декору часом знаходять під час розкопок. Відомий випадок, коли складені з каменю стіни базиліки у Херсоні вкрили штукатуркою і розписали. Розпис імітував... мурування з цегли[172]. Вочевидь, замовник попросив відтворити інтер’єр храму, побудованого з традиційної для Візантії пласкої цегли — плінфи.

Найкраще збереглися не стіни, а підлоги давніх базилік. Вони становлять чималий інтерес. Матеріал, з якого вони виконані, теж є показником заможності громади (або приватної особи), за чий рахунок будували та оздоблювали храм. Найпростіші підлоги вимощені цеглою або ж кам’яними плитами. Деколи підлоги комбіновані — у центральному нефі підлога із плит, у бічних — із цегли.

Найрозкішніші (і найцікавіші), з художньої точки зору, мозаїчні підлоги, викладені з кольорових камінчиків на розчині. Найбільше залишків такої розкоші знайдено під час розкопок базилік Херсона. Мабуть, найбільш відома мозаїка, виявлена у «заміському храмі», — із зображеннями павичів і чаші. Ця символіка виникла ще у перші століття існування християнства і згодом зникла з декору храмів. Є мозаїка із зображеннями птахів, поміщених в медальйони. Збереглися також ділянки простіших мозаїк, у вигляді різних геометричних фігур.

Будували базиліки і за межами Херсона. Вони відомі у багатьох місцях, передусім укріплених, — на Ескі-Кермені, Мангупі, Тепсені тощо. Будувати їх почали в VI–VII ст., а перебудовували у VIII–IX ст., часто з використанням каменів від більш давніх споруд. Деякі дослідники вважають, що при первинному будівництві базилік була надана підтримка з боку держави, зацікавленої у зміцненні нової віри на околицях імперії. Адже, насправді, велич храмів другий за переконливістю аргумент після потужних стін неприступних твердинь.

Базиліка в урочищі Пампук-Кая розташовувалася на вершині плато над р. Бельбек[173]. Її розміри близько 10 х 11 м, отже, розрахована вона була на сотню парафіян, не більше. Рештки стін збереглися на висоту лише 0,3–0,5 м. Цоколь був обкладений плитами, прос­тір між якими був заповнено каменем на вапняному розчині. Стіни, певно, були вкриті тиньком і, найімовірніше, розписані, лише ось сліди такого декору так і не були виявлені. Зате збереглися залишки підлоги. Її влаштували досить ґрунтовно, виклавши кам’яними плитами і цеглою на вапняному розчині. Ділянки підлоги збереглися. Цікаво, що у одному з нефів знайдено навіть мармурові плити — річ привізна і не дешева. Збереглися в землі також уламки кам’яного декору з різьбленням, залишки вівтарної перешкоди і капітель від колони з різьбленим, зубчастим аканфом. Від покрівлі збереглися лише уламки черепиці.

Вважають, що храм було споруджено наприкінці VIII ст. або на самому початку IX ст. Проте знахідки різьбленого каменя можуть свідчити про те, що храм вперше побудували ще у VI ст. або ж використали деталі від споруди, зведеної у іншому місці.

Храм на Пампук-Кая був не лише місцем для молитви, а й поховання. У ніші-костниці, влаштованій у одній з галерей, кістяки лежали у чотири яруси. А на самому низу, під кістками, знайшли золоту монету імператора Іраклія, який правив із 610 по 645 рік. Поховання були виявлені також і поряд із спорудою.

Розписи зі склепів Херсона

Серед старожитностей, пов’язаних із новою вірою, особливе місце займають давні склепи, місця поховання херсонеситів. За старою традицією, заможні сім’ї ховали померлих у підземеллях, вирубаних у товщі скелі. Це були невеликі зали, з нішами-лежанками в стінах. Зазвичай, таких ніш було три, вони могли розташовуватися і у декілька ярусів. Вузький вхід закривали кам’яною плитою. Можливо, колись такі місця були якось позначені і на поверхні. Проте з часом старі некрополі були покинуті (а потім і розграбовані).

Починаючи з другої половини ХІХ ст., склепами зацікавилися археологи. Адже, окрім поховального інвентарю, у деяких склепах збереглися настінні розписи[174]. Розібратися у напівстертих зображеннях досить складно, адже мало того, що вони пошкоджені і фрагментарні, але ж і символіка їх була (і лишається) зрозумілою лише втаємниченим. У «склепі 1909 року» збереглися залишки фрески із зображенням хлопця, який несе запалену свічку. Обличчя його округле, руде волосся коротко підстрижене. Він у білому одязі, складки і контури якого виділено червоними лініями. Свічка — один із атрибутів християнського богослужіння, символ світла, світла Віри.

У склепі № 511 на стіні, розташованій ліворуч від входу, було зображено дві оголені людські фігури, що лежали поруч. Їхні голови вкриті вінками, за спиною — крила. Вважають, що це алегоричне зображення тих вірних, які переходять у інший світ на крилах ангелів.

Є також зображення складніші для тлумачення. Так, 1998 р. було досліджено два склепи із залишками розписів, випадково виявлені на західному березі Карантинної бухти. Чи не вперше майже за сто років археологи увійшли до давнього склепу з розписами на стінах. Точніше, із тим, що від розписів залишилося. У склеп № 1 з поверхні вів короткий коридор — дромос. У стінах склепу були вирубані три ніші-лежанки, а по кутах — невеликі полички для світильників. На стінах місцями зберігся тиньк, а на ньому — розпис. По периметру, нижче за рівень лежанок, були проведені дві смуги: верхня — червоного, нижня — чорного кольору. Зверху — колір життя, внизу — колір смерті. Вище за червону смугу розташовані зображення гірлянд червоних кольорів, причому гірлянди були перехоплені тонкими чорними траурними стрічками. Поміж гірляндами або поряд із ними також розміщені зображення червоних квітів, досить схожих на троянди.

Ліворуч від входу до склепу можна побачити зображення чаші. Ця річ відігравала важливу роль у християнській символіці. Зображена скляна чаша, якраз такі і використовувалися під час богослужінь у давні часи. У одній з ніш збереглося зображення павича, виписане блакитною фарбою, з коричневим хвостом. Як тут не пригадати зображення павичів на мозаїках одного з християнських храмів Херсона. На стелі збереглися лише окремі плями фарби. Цілком імовірно, що і це сліди малювання. Знайдені ж були фрески, що збереглися, на стелях інших склепів!

Дослідники вважають, що був період, коли прибічники нової віри таємно збиралися на богослужіння, для яких розташовані за містом склепи були ідеальним місцем. Тоді ж могли бути зроблені відповідні малювання, зрозумілі лише втаємниченим. Датувати їх досить складно. З одного боку, у склепах знайдено монети, світильники та інші предмети, які можна датувати III–IV ст. З іншого боку, стилістика розписів вказує на другу половину