Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Зранку я почувалася вже краще. Усе ще була втомленою, але вже чітко все бачила. Озирнувшись, зрозуміла, що мене перевели в іншу палату. Встала з ліжка й обійшла свою палату, хоча після огляду вона мені більше скидалася на квартиру. Дві кімнати — спальня, в якій я якраз прокинулася. І вітальня. Меблів мінімум. У спальні велике ліжко і шафа. У вітальні великий диван, пара крісел чорного кольору і письмовий стіл. На ньому виявилася моя маленька сумочка з телефоном і планшетом. Далі знайшла непримітні двері у ванну з туалетом. Побачивши себе в дзеркалі, мало не впала.

— Більше ні коли не буду на скаржитися на свою фігуру.

Сказала сама собі, бо з дзеркала на мене дивилася бліда дівчина із запалими щоками. На додачу вилиці ще сильніше загострилися, руки стали ще тоншими і ноги теж.

— Ізабелла! — почула доктора Мелора.

Вийшла до нього з ванної.

— Доброго ранку, — буркнула я — якщо це можна так назвати. Я мало не зомліла від свого відображення.

— Повір, це можна виправити. Як самопочуття?

— Слабкість і їсти хочу. Можна я запишу ваш номер телефону?

— Потрібно! Зараз замовлю тобі їжу. Вибач, це звичайна вівсянка на воді.

— Моя улюблена вівсяночка, — простягнула я з посмішкою — після дикої планети перший час майже тільки її і їла.

Лікар продиктував свій номер телефону, швидко його записала. І поставила гаджети на зарядку, прибравши їх за штору на вікно.

— А довго мені в лікарні ще бути?

— Пару тижнів як мінімум. Потрібно буде тобі всі дитячі щеплення зробити. І простежити, що вони нормально пройшли. А ще якось тебе до ладу привести. І ще твоє плече погано заживає. Тож кілька днів, щоб ти прийшла до тями, і можна спробувати інтенсивне відновлення. Але я поки що не впевнений. Можливо, доведеться чекати, поки саме заживе, а потім просто шрам звести. Тож усе залежатиме, як добре ти відпочинеш за найближчі дні. Так, до речі, подзвони Стасу, нехай купить тобі їжі нормальної. А то кашею ми тебе довго відгодовувати будемо.

— А що мені можна?

— Усе що не дуже жирне й гостре. Солодке можна, в міру. Але тортики я не забороняю, — доктор зітхнув важко, — у твоєму випадку навіть наполягаю. Тобі зайві калорії підуть тільки на користь.

— Це точно.

За кілька хвилин медсестра принесла мені тарілку вівсянки і компот із сухофруктів.

— Дякую.

— Їж і відпочивай, — сказав лікар і вийшов із палати.

Медсестра вийшла слідом за ним. Я швидко поїла несмачну вівсянку. І з побоюванням спробувала компот, він хоча б був смачним. Після чого написала Стасу повідомлення з проханням привезти мені їжі й обов'язково захопити солоденького. Він передзвонив, ми з ним проговорили пів години, якщо не більше. Він розпитав як моє самопочуття і розповів, як їх до мене не пускали. І як король потім усе владнав, звільнивши кількох лікарів. Потім швидко попрощався й обіцяв увечері привезти їжі. Я з розповіді Стаса мало що зрозуміла. Але дуже хотілося спати, тож я пішла в спальню.

Потім був дивний сон. З одного боку здавалося сплю, а з іншого боку щось сон був занадто реальним. Здавалося, що мене кудись везуть на каталці коридором лікарні. Потім поміщають у якийсь апарат і проводять обстеження, навіть кров із вени беруть.

— Серце у неї здорове. Вона годиться ідеально. Група крові збігається повністю. Будемо готуйте її до операції з пересадки, — каже один із чоловічих голосів.

— Зможемо зробити це вночі, коли Мелор піде з лікарні. Він її курирує, — відповідає інший чоловічий голос.

— Вас не хвилює, що хтось зацікавиться її зникненням? — чую третій голос.

— У неї навіть прізвища немає. А так буває тільки з сиротами, а таких ні хто не шукає. Її просто король помітив і дізнався, що вакцину не давали. Тому й перевели в хорошу палату і від дитячої хвороби вакцину дали. А так можна було б списати що вона просто згоріла від хвороби. Хоча це можна зробити і зараз, ще занадто мало часу минуло, організм міг відторгнути ліки або банальна алергія на вакцину. Сестра відвезіть її в палату, ввечері дайте їй снодійне.

Прокинулася я у себе в палаті, у ліжку. Одразу перевірила руку. Ранка від уколу була, стан був дивний. Я одразу зателефонувала Мелору і попросила його зайти. Він прийшов швидко.

— Що сталося? На тобі обличчя немає.

Я показала йому руку і запитала:

— Ви брали в мене кров для аналізів сьогодні?

— Ні, — сказав він з цікавістю розглядаючи руку. — Вкололи майже ідеально. Практично потрапили в те саме місце, де я вчора робив укол. Ти щось пам'ятаєш?

— Мене після їжі в сон почало хилити. А потім був сон надто дивно-реальний. Мене кудись везли коридором, зробили обстеження і сказали, — я зробила вдих якомога глибше, — що серце в мене здорове, і що я годжуся ідеально. І що в мене група крові збігається. Доктор мене хочуть прооперувати і віддати комусь моє серце. Вони вирішили, що я сирота і що мене ніхто не схопить.

Лікар одразу дістав телефон і когось набрав. Потім відійшов від мене до вікна. Судячи з його розмови, це поліція. Через кілька хвилин він повернувся і сказав: