Читати книгу - "Вибрані твори"

до вищезазначених збочень від пролетарської партійної лінії ми дійшли в запалі літературної дискусії, в боротьбі з проявами неуцтва, напостовства та просвітянства, в запалі боротьби проти вікового «епігонізму», що проти них ми вважаємо за свій революційний марксистський обов'язок провадити боротьбу й надал.

Як у запалі, так у запалі... Так, може, не все те, що в тому запалі називалося напостовством, просвітянством і епігонізмом, було дійсно таким. Може, й тут є помилки? Це — перше.

По-друге: ці смертні гріхи ваплітяни досі шукали здебільша серед революційних літературних об'єднань, зокрема у нас, плужан, тобто тих, хто й сам (див. наші передові) не зрікається від можливости засмічення буржуазною ідеологією і свідомо з цією можливістю бореться, саме для цієї боротьби об'єднуючись і шукаючи братерського співробітництва в пролетарських організаціях. Тим часом справжні огнища буржуазної думки лишалися без обстрілу з боку ваплітян.

От із цим ми й не згодні в їх деклярації: мало пообіцяти боротися з просвітянством і т. д. (в тому ваплітяни матимуть у нас посильних спільників), але треба вважати за свій революційний марксистський обов'язок боротися в першу чергу з тими, хто їхні думки використовував проти компартії і радянської влади — з закордонною і тутешньою внутрішньою еміграцією, з кублами буржуазної думки. Хто зорав поле, мусить його й заволочити.

е дуже він удалий. Це декляративного характеру стаття Олексія Кундзіча[473] (члена бюра групи) в № «Комуніста» від 12 грудня. Примітка до статті каже, що вона «подається яко відповідь на ту величезну кількість запитань, що ми (молодняківці) одержуємо в листах і усно з усіх усюдів». Відповідь тов. О. Кундзіч дав дуже просту: «Приєднуйтесь до нашої лінії, не пишіть халтури, і ми будемо вас вважати своїми товаришами». Може, когось ця формула і задоволить, але більшість усе ж таки, гадаємо, запитає: «А в чому ж полягає ця „лінія“ і куди вона приведе»? Відповідь така: «Наша організація являється ячейкою майбутньої пролеторганізації, ми мислимо собі можливости пролетарської літератури в динаміці, в природньому шляху дальшого розвитку пролетарського суспільства».

Коли взяти цю формулу в її теоретичному значінні, знаходимо знайоме ваплітівське твердження: на Вкраїні, мовляв, українського пролетаріяту немає — чого там пролетарською організацією розводитись. Спочатку — «дайош пролетаріят!» Але не це нас зараз цікавить.

Що це значить в організаційних справах? — За досить туманними фразами і безліччю потрібних і непотрібних лапок у статті тов. О Кундзіча (на всьому видно, що редакції «Комуніста» довелося попріти коло Кундзічевого стилю й мови) — у цій цитаті добачаємо саме те, на що ясної відповіли «Молодняк»[474] ще не дав, а саме:

Чи він хоче перетворитися в пролеторганізацію («в природньому шляху розвитку пролетарського суспільства») і, значить, щезнути як молодняк, а з нового літературного молодняку має творитися нова молода група за керовництвом ЛКСМУ[475]?

Чи він — молодняк — лише одна з організаційних ячейок, що боротиметься за творіння нової пролеторганізації і має й надалі лишатися як молодняк?

Конкретніше: чи нам чекати, поки молодняківці «в динаміці» підростуть і тільки тоді пролетарське суспільство спроможеться на пролеторганізацію, чи й немолодим (віком) пролетписьменникам можна вступати зараз у «Молодняк», бо це і є те, чого ми так довго очікуємо?

І ще одна неясність, що зачіпає «Плуг». Тов. О. Кундзіч так плужан, спасибі йому, кваліфікує: «„Плуг“ є організація, що не турбується і не має установки турбуватися (розумію — турбуватися активно) про досягнення можливих верховин пролетлітератури». За які верховини «Плуг» (очевидно — пасивно) турбується, лишається невідомим. Але, як протилежність, висовується гасло «Молодняка»: «наша мета гартувати фалангу художників з робітничо-селянської молоди». Тепер розуміємо: «Плуг» — організація революційно-селянська, тобто сумнівна щодо ідеологічно-пролетарської чіткости, а «Молодняк» — організація робітничо-селянська. Вірно — більше шансів на витриманість. Ну, а як же з суто пролетарською бути? Знов чекати на «динаміку»?

До цього прилучається старе болюче питання — про літгуртки, про тих, кого називати чи не називати «халтурниками», називати чи не називати своїми товаришами. Чому тов. Кундзіч може бути в бюро «Молодняка», а який-небудь «провінціял — енко» не може? Де межі молодняка? Де кінчається учоба на письменника