Читати книгу - "Теорія розмежування складів злочинів"

судами України законодавства у справах, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці: постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982 р. (п. 11). ">[1154], тлумачать так: «Шкода здоров’ю потерпілого охоплює види виробничого травматизму або нещасних випадків із сторонніми виробництву, пов’язані із заподіянням одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або заподіянням одній чи кільком особам легких тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров’я або незначну втрату працездатності»[1155]. Слід зазначити, що в п. 21 прийнятої недавно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва» від 12 червня 2009 р. збережений такий самий підхід[1156]. Навпаки, О.О. Бахуринська обґрунтовує висновок про те, що «мінімальним» проявом шкоди здоров’ю потерпілого внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці потрібно вважати середньої тяжкості тілесне ушкодження[1157].

До істотної шкоди здоров’ю неповнолітнього — ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 137 КК України, М.Г. Заславська пропонує відносити «заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило незначну втрату працездатності та середньої тяжкості тілесне ушкодження, незалежно від кількості потерпілих». При цьому в п. 5 наукової новизни отриманих результатів вона зазначає, що таке тлумачення поняття «істотна шкода здоров’ю неповнолітнього» відрізняється від існуючих точок зору і судової практики застосування ст. 137 КК України[1158]. А.І. Брайловська вважає, що істотною шкодою здоров’ю в тій же «ч. 1 ст. 137 КК України є наслідки у вигляді середньої тяжкості і легких тілесних ушкоджень, які викликають короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності, а також відхилення у моральному, фізичному, психосексуальному, етичному, психічному розвитку дитини»[1159]. При цьому, як видно з визначення цією авторкою поняття «тяжкі наслідки», приналежність середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень до поняття «істотна шкода здоров'ю» вона ставить в залежність від кількості потерпілих, а шкоди фізичному і психічному розвитку дитини — від поворотності чи безповоротності наслідків.

Наведені підходи до розуміння терміну «шкода здоров'ю потерпілого» не можна назвати послідовними. По-перше, виникає запитання, чому в обсяг цього поняття включено легке тілесне ушкодження. Загальновідомо, що відношення винного до суспільно небезпечних наслідків у кожному із злочинів проти безпеки виробництва може бути лише необережним. За необережне ж заподіяння легких тілесних ушкоджень відповідальність у КК не встановлена[1160]. На підставі наведеного, не можна погодитись з наполегливо обстоюваною О.О. Бахуринською пропозицією декриміналізувати заподіяння легкого тілесного ушкодження як різновиду суспільно-небезпечних наслідків в злочині, передбаченому ст. 271 КК України[1161]. Більш обґрунтованим є підхід згідно з яким «в усіх статтях, які передбачають заподіяння тілесних ушкоджень, як наслідок порушення певних правил (тобто ставлення до їх заподіяння може бути тільки необережним) мову слід вести тільки про тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження» і в зв’язку з цим внести відповідні зміни до статей Особливої частини КК»[1162]. По-друге, якщо поняття «шкода здоров’ю потерпілого» охоплює легке тілесне ушкодження, що спричинило розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, то з яких підстав в обсяг цього поняття не включено легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності. Незважаючи на те, що в самому понятті «легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності» закладена суперечність (виходить, що злочин проти здоров’я не заподіяв шкоду здоров’ю), умисне заподіяння вказаного ушкодження віднесене законодавцем до злочинів проти здоров’я. По-третє, відхилення в нормальному моральному, етичному розвитку дитини не можуть включатися в зміст поняття «шкода здоров’ю», бо сам моральний, етичний розвиток не є складовими поняття «здоров’я» в тому сенсі, як його прийнято розуміти у кримінально-правовій літературі[1163].

Навряд чи ситуацію з тлумаченням терміну «шкода здоров’ю людини» та його варіантів, вжитих для позначення суспільно небезпечних наслідків злочину, можна однозначно вирішити на базі чинного законодавства. Ця проблема є ще одним кричущим про необхідність змін фактом на користь пропозицій, котрі висувались у кримінально-правовій літературі