Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

***

Злість вщухла лише після холодного душу, а опісля довгого й нервового розчісування заплутаного волосся перейшла в апатію. Ну що я йому зроблю, придурку цьому? У мене склалося таке враження, що він так поводиться тільки зі мною, а з іншими (крім своєї зграї) він цілком нормальний хлопець. Он як із Юрою говорив до того, як зрозумів, що ми знайомі.

Вони були друзями, точно були. А тепер? Що тепер відбувається між ними? І чому в усьому цьому Кай вважає винною мене? Мені все більше здається, що це сама доля вирішила мені довести, що не так уже й погано я раніше жила.

Ванна тут величезна, красива, як у дорогому готелі. Стирчу тут у мокрому халаті вже яку годину. Так не хочеться йти назовні, просити одяг, бо окрім халата й брудної білизни в мене нічого немає, усе спалила в прагненні позбутися його смороду.

Це перед Каєм я не розчісувалася і наплювала на свій зовнішній вигляд, він би все одно ображав мене, то навіщо старатися? Інша справа тут, перед Юрою ходити в незрозуміло чому і з воронячим гніздом на голові. Їсти хочеться, а в іншому почуваюся нормально. Навіть не застудилася, що дивно, зважаючи на те, як учора замерзла. Думку про те, що це можливо наближається перехід і я стану монстром, послала якомога далі. Досить тріпати собі нерви, може просто пощастило мені та все. Треба взяти себе в руки й бути сильною!

Витерла обличчя, неохоче помічаючи на ньому та шиї сліди синців і подряпин. Явно не красуня, а цим вовкам байдуже, їм би лише смерділа. Ненавиджу власний запах. Тепер мені потрібно якось вибиратись зі всього цього. Але як я можу просити Марго позичити одяг після вчорашньої сцени, її «казочки»?! Вона намагалась мною маніпулювати, внушити мені відчуття провини, й це майже в неї вдалось.

Зажмурившись, зробила крок з ванної в кімнату й буквально зіткнулася з ним. Сірі очі ковзнули поглядом по обличчю, шиї, зупинилися на ледве зав'язаному під грудьми халаті й, начебто, засвітилися червоним на секунду. Злякано відсахнулася, руками стискаючи кінці халата зверху й знизу. Щоки спалахнули від сорому, і він це помітив, задоволено посміхнувся.

— Як спалося? — запитав, посміхаючись ще ширше, наче вчорашнього дня взагалі не було.

Одягнений у картату сорочку поверх сірої майки та широкі темні джинси. Босий, ноги брудні, та й він сам пом'ятий. Чому він завжди так робить? Чому завжди удає, що нічого не сталося?

— Я сумував, — каже, ніжно посміхаючись, й дарований годинами такої бажаної самотності слабкий спокій і весь мій тендітний світ руйнуються.

Усередині, голосно надриваючись, б'ється серце напередодні майбутньої істерики. Я не відчула радості від його слів, хіба що на одну частку секунди, доки не згадала що він — чортів вовк, а вони всі повернуті на запаху. Як виявилося, і я далеко від них не пішла, завдяки цьому мерзотнику, Каю. Он як на його запаху збожеволіла, дурепа! Мене не полишає відчуття, що пан Демянів теж якось допомагав йому в цьому.

Злість — це добре, тільки завдяки їй не кинулася йому на шию, або просто не розревілася.

— Це все, що ти мені скажеш? — дивлячись собі під ноги запитую, навіть не намагаючись надати своїм словам приязність.

— Ні, ще запитаю, як ти почуваєшся? — простягає руку і прибирає майже висохле пасмо з мого обличчя. — Які сни тобі снилися?

Він спеціально фліртує зі мною, я ж відчуваю! Бажання підставити обличчя під долоню, яку він так довірливо тримає біля мого обличчя, величезне. Нібито чекає, коли я сама зроблю крок йому на зустріч, підставлю обличчя під його ласку. Він усе це робить спеціально? Щоб я першою зробила крок до нього? Навіщо він усе це робить? Через запах?

— Мені снився кошмар, — відповідаю правду, намагаючись вибити з себе думку про те, як сильно хочеться все забути про цих чортових блохастих і як дурній дівчинці піддатися на його ласку.

— Про що? — насупився і прибрав кінцівку, що нарешті розбурхує мій мозок, зробивши таке миле обличчя, так що посмішка в мене вийшла сама собою.

Він завжди був таким сонячним, скільки я його пам'ятаю, і легко знаходив спільну мову з людьми. Ось і зараз мені до болю хотілося плюнути на цю дурню із запахом і просто піддатися бажанню його торкатися, провести рукою по цих милих кучериках, поцілувати...

Голова почала паморочиться, а руки я стиснула в кулаки так сильно, що кісточки побіліли. Не можна забувати, що ним рухає, не можна піддаватися на його чарівність.

— Що тобі снилося? — запитує Юра, переводячи погляд з обличчя на мої руки.

Швидко розтискаю кулаки, але пізно, він помітив. Зітхаю важко і, щоб протверезити себе, зло шепнула:

— Кошмар, у якому я стала такою як ви.

Він робить різкий крок назад, настільки несподіваний для мене, що я розгубилася. Що взагалі ляпнула?! Була занадто різкою?

— Ти так сильно не хочеш бути такою, як ми? — у голосі більше здивування, ніж роздратування.

— А ти хотів бути таким?

— Я таким народився, це моя доля, — знизав плечима байдуже.

Не втрималася від глузливого фиркання. Вони ж стверджують, що я такою теж народилася, ну і що?

— Беру свої слова назад, — хвацько змінив він тон, його погляд став прохолоднішим, — ти змінилася.