Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

не давали повідомлення в пресу — адже тою ідеєю, тою вигадкою хтось може, як-не-як, скористатися. Відтоді качки вже не викликають у нього довіри, а тепер починають навіювати підозру вже й птахи, якими він милувався б і милувався. Адже не секрет, що можна наробити механічних птахів із дистанційним управлінням, начинити їх потужною вибухівкою, підняти з тією бідою в залізних черевах у повітря і спрямувати у відчинене вікно. Про ластівок щодо цього не варто, мабуть, і говорити, про горобців та ворон також, а от голуби — це справа інша. Лелеки, дикі гуси... Цілі зграї птахів, і всі до одного механічні, всі начинені бідою, тож він дав себе вмовити й саме перед Бляйблем заявив: «Тепер уже не можна довіряти навіть птахам небесним». На що Бляйбль відповів: «Як і тортам, що їх присилає тобі додому пекар». Так, після пригоди з тортом на Пліфгерів день народження вони замовляють собі торти тільки вдома, і їх печуть коли й не під наглядом, то принаймні з дотриманням суворих застережних заходів.

На прикладі тої пригоди з тортом надзвичайно яскраво виявились чиїсь продумані до найменших подробиць підступні плани. Хтось, певно, знав пекаря, детально описав дорогу, якою мала вирушити машина з тортом, назвав час, коли опускається шлагбаум, синій «форд» попереду чомусь уповільнив рух, пекарева машина змушена була їхати повільніше й зупинилася саме в ту мить, коли шлагбаум опустився. Синій «форд» узагалі весь час сунув поперед пекаревої машини — там, де вона не могла його обминути, а біля шлагбаума справжній, пекарів, торт замінили на інший, з «начинкою» — згодом той справжній знайшли в бачку на сміття поблизу шлагбаума, і якби хтось не зателефонував був і не попередив Пліфгера... Він, Тольм, весь час сподівається, що це зробила Вероніка, вона ж бо любить дзвонити. Годі й гадати: за цим стояв, мабуть, Беверло, недарма ж про нього тільки й розмов, що він «усе вираховує, вираховує й вираховує». Скопіювали вони й торт «нашому славному шефові на шістдесятиріччя». І нічого — ні допит пекаря, ні його сім'ї, ні учнів та помічників, ні сусідів, ані перевірка телефонного зв'язку — анічогісінько не допомогло, нікого підозрілого не виявили. Секретарки з Пліфгерової канцелярії, котрі замовляли торт і давали текст та зразок візерунка — білі незабудки з глазурі,— ридали ридма, аж коси на собі рвали. А той другий торт був точнісінько такий самий, навіть важив стільки ж, і коли б Пліфгер, як і передбачалося, його розрізав... Чоловіка просто розірвало б на шматки. Атож, Пліфгера, його попередника. «Тепер довіри вже не викликає навіть хліб, що його кладуть на стіл, навіть сигарети, які розпечатуєш...» Після отого випадку з Плотеті...

Грошей — може, навіть від самої Кете — в них, певно, вистачить, щоб «висидіти» таких птахів. І фантазії вистачить, особливо у Вероніки. Вони замовлять, либонь, цілу зграю, десятків зо три таких «диких гусей» (о, в нічному небі вже щось лопоче!). Спрямовані на замок, ті гуси спричинять до наслідків не менш жахливих, ніж найновіший «сталінський орган». А чом би й ні? Є ж оті надрозумні, оті мініатюрні електронні мозки, що з їхньою допомогою Бляйбль, крім усього іншого, заробляє свої гроші. Але розмовляти про це йому, Тольму, ні з ким, звісно, не слід, навіть із Кете, а тим більше з Бляйблем,— адже той може доручити одному зі своїх висококваліфікованих фізиків чи інженерів узятися до тієї ідеї пильніше, хай навіть для того, щоб зробити в галузі озброєння ще один фурор чи хоча б «внести пожвавлення в дискусію з питань балістики».

А Гольцпуке, мабуть, одразу спало б на думку запнути все небо над замком та його околицями залізною сіткою, і тоді прощавайте пташки, прощавайте хмари, хай навіть вони й не справжні, а з самої лише гетцігратської пари. А йому ж хочеться й далі милуватися парком та небом, хочеться й далі самому, власними руками тримати сигарету й сірники, якими її припалює, самому, власним ротом втягувати й випускати дим, і далі годувати, стоячи з Кіт на терасі, качок... Звідти, з тераси, хлібні крихти можна кидати куди завгодно, можна заманювати ними виводки, мережити воду... А вночі — сови, сичі, кажани (як вони літають, він не знає). Йому сняться орли, шуліки, вони розпростують свої широченні крила й рішуче, стрімко шугають просто на нього, б'ються грудьми в його груди й вибухають; кругом вогонь, дим, розлягається гуркіт і не вщухає у вухах ще й тоді, коли він, уже давно прокинувшись, хапає Кете за руку й, відчувши її тепло та рівний пульс, заспокоюється. Або ж нишком устає, викликає дзвінком Блюртмеля і просить намазати маззю й розтерти закоцюблі ноги, а потім, уже серед білого дня, його, бува, аж дрож пройме, коли він угледить, як у бік замку пурхне голуб чи ластівка, а часом і горобець, і доводиться брати себе в руки, щоб не закричати, як ото Корчеде...

— Не треба так довго, пане докторе,— нагадав Блюртмель.

Блюртмель допоміг йому вилізти з ванни, насухо витер, тактовно затуливши грішне тіло, загорнув його у великий волохатий рушник і вклав на стіл, щоб утирати цілющі мазі. Потім ще попросив посукати ногами — так, ніби він іде. Блюртмель називає це «ходьба в повітрі»... Певна річ, уникнути відмінності між літаком-снарядом і птахом не легко, та ще й до такої міри, щоб ніхто нічого не помітив, навряд чи можна домогтися, щоб цей апарат летів із такою самою природною грацією, як справжній птах, адже для вибухівки там необхідний свій механізм, а його треба ж якось розмістити, сховати, і він же має ще й функціонувати. А з другого боку, механічні птахи вже були, і йому пригадується одна розмова з Веронікою на терасі — на терасі в Айкельгофі, коли Вероніка запевняла, нібито штучні птахи літають «природніше, ніж природні», так само, як іграшкові птахи з накрученою пружиною бігають «природніше, ніж справжні...»

Блюртмель м'яко поклав руки йому на ноги, припинивши так «ходьбу в повітрі», й заходився втирати в підошви мазь. Він попросив казати про кожен, бодай найменший біль і невдовзі задоволено відзначив, що