Читати книгу - "Українське письменство"

Найстарший з них — Валерій Катулл (84?—54 перед Хр.) жив і помер ще до початків горожанської війни; обертався він серед римської молодіжі, що живу участь приймала в тогочасній боротьбі, а часом і сам озивався в політичній злобі дня яскравою і сміливою епіграмою на Цезаря та цезаріанців. В більших поемах наслідував вишуканих і вчених грецьких поетів олександрійської доби, в дрібних поезіях часто й густо був митцем цілком ориґінальним. Мова і вірш Катулла ще не мають тієї викінченості й досконалості, що в пізнішого покоління, але коли взяти під увагу багатство настроїв, безпосередність чуття, повну відсутність всякої риторики, то в цьому розумінні з Катулла, безперечно, найбільший лірик Риму.

Далі йдуть Верґілій Марон (70—19 перед Хр.) і Горацій Флакк (65—8 перед Хр.). Мало чим молодші од Катулла, вони виростали вже серед інших обставин і по духу надзвичайно од нього далекі. Пригрітий новими господарями, дрібний землевласник Ломбардії — Верґілій, син визволеного раба і вигаслий республіканець — Горацій, обидва вірно служать новому режимові: Верґілій, утворюючи династичний і патріотичний епос («Енеїда»); Горацій, воюючи за нього зброєю своєї сатири і патріотичної оди. Обидва прекрасні стилізатори; обидва додержуються грецьких зразків, майстерно їх на римський ґрунт пересаджують. Обидва, нарешті, незрівнянні майстри щодо форми: вони до найвищої досконалості доводять поетичний стиль, репрезентуючи собою золотий вік римської поезії.

В особі Проперція (47? — 15 перед Хр.) і Овідія Назона (43 перед Хр. — 17 по Хр.) перед нами знову нова ґенерація і нова школа літературна. Коли Горацій і Верґілій йшли в своїй творчості од Гомера і Сапфо, од грецького епосу і класичної лірики, то покоління Проперція та Овідія звертається до ученої й манерної поезії олександрійських поетів. Основною літературною формою стає так звана елегія, — це середнього розміру п’єса еротичного змісту, начинена всякою міфологічною вченістю. Елегії звичайно в’яжуться в цикли, присвячені улюбленій дамі (часом вигаданій, а часом реальній). Проперцій чистий лірик. Занадто, як на наш погляд, вишуканий і манерний, він в основі своїй завжди щирий і правдивий; вигаданих ситуацій у нього немає. У другого з наведених нами елегіків, у Овідія, літературщина вже переважає: «Елегія Овідія — тільки форма, що дісталась йому на спадок од попередніх поетів і первісний зміст уже втратила». Уступаючи Проперцію, як поет кохання, Овідій далеко переважає його як епік («Метаморфози», «Календар»), а як технік, як майстер вірша стоїть поряд з Горацієм та Верґілієм. Патріотичні мотиви — не чужі Овідієві (почасти й Проперцієві), але його патріотика — невисокого розбору. Коли Верґілій і Горацій, служивши монархії, зберігали певну гідність, Овідій не знає вже міри в своїх славословіях на честь римської могутності і самого Цезаря Авґуста.

Валерій Марціал (41?—104? по Хр.) одділений од Овідія цілим століттям. Він — сучасник імператора Доміціана, клієнт всесильних його улюбленців. Родом із Іспанії, людина незаможна й залежна, Марціал безбожно курить ладан перед Доміціаном і його камергерами, говорить іноді мовою раба. Немає в нього і твердих моральних принципів. Але зате в нього багато щиросердності, багато дотепу. І вірш його, надзвичайно влучний, стислий, з несподіваними поворотами, пересипаний каламбурами, показує в ньому визначного артиста. В історії римської літератури він має значення, як творець епіграми в широкому розумінні слова, тобто невеличкого вірша ліричного змісту, краса якого вся полягає у влучності стислого виразу.

Розуміється, всі перечислені поети не дають вичерпуючого поняття про римську поезію в цілому. В збірнику немає ні Лукреція, ні Тібулла, ні Ювенала, — а це все імена першорядні — але перекладчику хотілось би думати, що і в такому вигляді його книжечка матиме значення, як один з перших кроків на шляху засвоєння українським поетичним стилем великого спадку античних літератур.

Аврелій і Фурій — Катуллові друзі. Іронія: Аврелій і Фурій — знайомі Катулла; являються до нього з риторичними запевненнями своєї приязні і якимись дипломатичними дорученнями від бувшої коханої Катуллової — Клодії (Лесбії). Можливо, мають на оці помирити її з поетом.

На море Індійське і т. д. Непрошені друзі запевняють, що готові піти за Катуллом на край світу. — Саки, араби, парти (парф’яни) — народи, суміжні з найдальшими східними провінціями Римської держави. Араби ніжні — molles — звичайний їх епітет у римських поетів: з Аравії привозились пахучі масла й смоли.

В долини, де Цезар… Поезія написана коло 54 р. перед Хр., коли римське суспільство з великим інтересом стежило за експедиціями Цезаря за Райн і в невідому Британію.

Ні Австр, ні Апельйот… Фавоній і Борей… Австр (Австер) — сухий вітер з півдня, з африканських степів. Нині в Італії його звуть сироко. Порівняй: Горацій, Сатири, II, 6. Апельйот — східний вітер, Борей — північний, Фавоній (Зефір) — західний.

Наш дім заставлений за двісті тисяч — двісті тисяч сестерціїв. Сестерцій — дрібна монета, приблизно 5—6 коп. на срібло. Загальна сума