Читати книгу - "Замогильні записки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Щоб прийти до такого рішення, хоч яким би нездійсненним воно здавалося, монарх повинен відчути свою велич, якою він зобов’язаний не давності свого походження, але тому, що він є спадкоємцем людей, котрі зробили Францію могутньою, освіченою і культурною.
Але, як я вже сказав, щоб здійснити цей план, мені треба було догоджати примхам празького двору, годувати сорокопудів разом з вінценосною дитиною за прикладом Люїна, лестити Кончині подібно до Рішельє. Я поклав добрий початок у Карлсбаді, підлесливі доповіді та плітки просунули б мої справи. Втім, живцем поховати себе у Празі мені було б нелегко, бо довелося б перемогти не тільки неприязнь королівської родини, а й ворожість чужоземців. Ідеї мої ненависні європейським урядам; вони знають, що я запеклий супротивник віденських угод, що я боротимуся з усієї сили за розширення меж Франції та відновлення в Європі рівноваги сил.
І все-таки, розкаюючись, плачучи, замолюючи свою патріотичну гординю, б’ючи себе в груди, захоплюючись генієм дурнів, які правлять світом, я, можливо, доповз би на череві до місця барона де Дамаса; тут я несподівано підхопився б і відкинув милиці геть.
Але на жаль! де моє честолюбство? де моя звичка до вдавання? де моє вміння терпляче зносити примус і нудьгу? де моя здатність надавати значення дрібницям? Я двічі чи тричі брався за перо; двічі чи тричі намагався вивести брехливі рядки, щоб виконати веління пані дружини дофіна, яка чекала від мене листа. Нарешті, розсердившись на самого себе, я одним духом написав послання, де висловив усе, що думаю, і тим підписав собі вирок. Я це чудово розумів; я добре зважив наслідки: вони мене не хвилювали. Навіть сьогодні, коли справу зроблено, я радий, що послав усе до біса і плюнув з великої висоти на своє наставництво. Мені скажуть: «Хіба ви не могли викласти ті ж самі істини, висловлюючись з меншою різкістю?» Так-так, розмазуючи, крутячись так і сяк, підсолоджуючи пілюлю, бекаючи тремтячим голосом:
…З очей розкаяних кропить водицею святою.
Я так не вмію.
Ось лист (утім, наполовину скорочений), від якого у наших салонних дипломатів волосся стане сторч. У герцога де Шуазеля була вдача, почасти схожа з моєю; тому кінець свого життя він провів у Шантелу.
ЛИСТ ДО ПАНІ ДРУЖИНИ ДОФІНА«Париж, вулиця Анфер, 30 червня 1833 року
Пані,
До найдорогоцінніших миттєвостей мого довгого життя я зараховую ті, які пані дружина дофіна дозволила мені провести біля неї. У невідомому карлсбадському будинку всіма обожнювана принцеса зволила пошанувати мене своєю довірою. На дні її душі небу було бажано помістити скарби великодушності і святобливості, що не збідніли від численних скорбот. Я бачив перед собою дочку Людовіка XVI, засуджену на нове вигнання, сироту із Тампля, яку перед смертю пригортав до серця король-мученик. Бог – єдине ім’я, яке можна вимовити, коли заглиблюєшся у споглядання несповідимих шляхів Господніх.
Можна сумніватися в щирості похвал, звернених до людини, що перебуває на вершині влади; той, хто захоплюється дружиною дофіна – поза підозрою. Я вже сказав, пані: Ваші нещастя піднеслися так високо, що стали гордістю революції. Вперше в житті зустрів я людей такої великої, такої виняткової долі, що смію висловити, не боячись вразити їх чи залишитися незрозумілим, мої думки про майбутнє суспільства. З висоти Вашої доброчесності Ви, не здригнувшись, дивилися б на крах усіх земних царств, багато з яких уже впали на очах Ваших предків, – з Вами я можу обговорювати долю імперій.
Катастрофи, найзнаменитішим свідком і найвеличнішою жертвою яких Ви стали, попри свою величезність, є не більше ніж окремими випадками загального перетворення роду людського; царство Наполеона, що похитнуло цілий світ, – усього лише ланка в ланцюзі революцій. Треба виходити з цієї істини, щоб зрозуміти, чи можлива третя реставрація і як ця реставрація впишеться в план суспільного перевлаштування. Якщо вона не увійде туди природно і плавно, вона неминуче буде відкинута порядком речей, що суперечать її природі.
Тому, пані, якби я сказав Вам, що законна монархія повернеться завдяки вищим колам дворянства і духівництва з їх привілеями, завдяки двору з його титулами, завдяки королівській владі з її чарами, я б обманув Вас. Законна монархія у Франції давно вже не предмет відчуттів, вона – основоположний принцип і перебуває таким остільки, оскільки забезпечує власність і вигоду, права і свободи; але досить довести, що вона не хоче або не може захистити цю власність і ці вигоди, ці права і ці свободи, і монархія перестане бути навіть принципом. Люди, які стверджують, що законна монархія повернеться у будь-якому разі, що без неї неможливо обійтися, що досить почекати і Франція на колінах приповзе просити у неї вибачення, – ці люди помиляються. Реставрація може не настати ніколи або протривати одну-єдину мить, якщо законна монархія черпатиме сили там, де їх вже немає.
Так, пані, мені боляче про це говорити, але Генріх V може залишитися монархом-вигнанцем, що мешкає на чужині, юним і свіжим уламком будівлі старовинної, але впалої. Ми, старі слуги законної монархії, скоро розміняємо останні роки, що нам залишились, ми один за одним зійдемо в могилу і будемо спочивати там разом з нашими старими ідеями, немов стародавні лицарі зі своєю стародавньою зброєю, поїденою іржею і часом, зброєю, яка живим людям не до снаги і не по зросту.
Все, що в 1789 році підтримувало старий режим: релігія, закони, звичаї, обичаї, власність, класи, привілеї, корпорації – більше не існує. Відбувається загальне збудження; Європа аж ніяк не в більшій безпеці, ніж ми; жодне суспільство не зруйноване цілком, жодне цілком не побудоване; все навколо або застаріло, або переродилося, або одряхліло, або позбулося коріння; все кволе, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замогильні записки», після закриття браузера.