Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона 📚 - Українською

Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона" автора Марсель Пруст. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 196 197
Перейти на сторінку:
Фернан (1860—1917) — славетний адвокат, захищав Лемуана, Золя, Пікара, Дрейфуса.

С. 318. «Загибель богів» — ваґнерівська опера з тетралогії «Перстень Нібелунга».

С. 320. Катерина де Фуа (1470—1517) — королева Наварри, онука Карла VII, короля французького.

С. 322. Оссіян — справжній автор епічних поем Оссіяна, гельського поета-воїна, який нібито жив у III сторіччі нашої ери, — шотландський письменник Джеймс Макферсон (1736—1796).

С. 325. Шарден Жан-Батіст (1715—1783) — маляр і гравер.

Перронно Жан-Батіст (1715—1783) — маляр і гравер, майстер жанрового малярства.

С. 324. Енґр Жан-Оґюст-Домінік (1780—1867) — маляр, автор славетної «Одаліски».

«Олімпія Мане» — ця картина скандалізувала одвідувачів салону 1865 року.

С. 325. Ліндор — у «Севільському цирульнику» Бомарше граф Альмаві-ва, перебравшись за вчителя музики, постає під ім’ям Ліндора і співає любовну пісню Розіні.

С. 326. Парсифаль — герой одноіменної опери Вагнера в тому епізоді, коли він потрапляє до замку чорнокнижника Клінґсора.

С. 329. Роял Датч — англо-голландська компанія.

С- 330. Мансар Франсуа (1598—1666) і його онук Жюль Ардуен, або Ардуен-Мансар (1646—1708) — перші творці у Франції класичного стилю в архітектурі.

С. 331. Детай Едуард (1848—1912) — член Академії образотворчих мистецтв, художник, відомий батальними і жанровими картинами.

Рібо Александр (1842—1923) — тодішній міністр закордонних справ Франції.

Граф Саксонський Герман-Моріс (1696—1750) — маршал Франції, коханець комедійної акторки Адрієнни Лекуврер.

Райхенберг Сюзанна-Анжеліка-Шарлотта, баронеса де Бурґуен (1853— 1924) — акторка амплуа інженю в Комеді-Франсез.

Відор Шарль-Марі (1845—1937) — органіст і композитор.

С. 334. Маркіз де Ґруші Емманюель (1766—1847) — маршал Франції; 15 червня 1815 року не зумів перешкодити пруссакам Блюхера, розбитим під Ліньї, з’єднатися з англійськими загонами Веллінгтона і спричинив поразку у битві під Ватерлоо.

С. 339. Барка — прізвисько карфагенської родини Гамількарів, означає «Блискавка».

С. 340. «Як лишиться один...» — з вірша Віктора Гюґо «Ultima verba» (збірка «Кари»).

С. 341. «Через таку напасть не виживе надія...» — з расінівської «Андромахи», репліка Ореста.

С. 342. Пліній Молодший (бл. 62—114) — давньоримський письменник.

С. 344. Принцеса Бадруль Будур — героїня «Тисячі й одної ночі», Ал-ладинова дружина.

С. 347. Лемер Жан-Ежен-Ґастон (1854—1928) — композитор, автор оперет «Муки Жанно», «Мрії Манетти» тощо.

Ґранмужен Шарль (1850—1930) — поет і лібретист опер «Прометей». «Орфей» тощо.

С. 356. Тарквіній Пишний (434—510 перед Різдвом Христовим) — сьомий і останній римський цар.

С. 357. Міолан Марі-Каролін-Фелікс (1827—1895) — французька співачка, дружина Леона Карвальо.

С. 359. Бюссі дАмбуаз Луї (1549—1579) — анжуйський владар, відомий своїми герцями і любовними походеньками; його бурхливе життя описав Дюма в романі «Графиня де Монсоро».

С. 360. Піччіні Ніколо (1728—1800) — неаполітанський композитор, суперник німецького композитора Ґлюка. В оперному мистецтві точилося змагання між «глюкістами» і «піччіністами».

С. 361. «Закоханий лев» — комедія антиромантика і антигюґоліанця Франсуа Понсара (1814—1867), епігона класицизму.

«Поліевкт», «Брехун» — корнелівські п’єси (1641, 1643).

С. 365. Принцеса Дюжабара — героїня арабських казок.

С. 366. Мерсьє Оґюст (1833—1921) — генерал, військовий міністр під час арешту Дрейфуса.

С. 370. Немврод — цар вавилонський і засновник Ніневії; за шумеро-акадійською традицією вважається богом ловів та війни.

С. 372. «Арлезіянка» — драма Альфонса Доде; музику до неї написав Бізе.

С. 374. Віконт де Борньє Анрі (1825—1901) — поет-драматург, автор історичної драми «Роландова дочка».

С. 375. Марі Бонапарт (1882—1962) — дочка принца Ролана Бонапарта.

С. 376. Ґамбетта Леон (1838—1882) — державний діяч, автор книги «Ґамбетта очима Гамбетти, інтимні листи й родинні спогади».

«Suave mari magno» — вірші з книги Лукреція «Про природу речей»:

Любо, як моря поверхня запіниться, бурями збита,

Із суходолу дивитись, як інший на хвилі бідує, —

І не тому, щоб утіха була у чужому конанні,

Але приємно себе поза тими нещастями бачить.

(Переклав Микола Зеров)

Боєльдьє Франсуа-Адрієн (1775—1834) — композитор, автор опери «Каліф багдадський».

«У гурт шляхетний люди тут збирались...» — початок дуету Жіро і Нісетти з комічної опери «Пре-о-Клер» композитора Герольда (1791— 1833) на лібрето Планара.

«Фра Дияволо» — Оберова опера.

« Чарівна флейта» — Моцартова опера.

«Шале» — Аданова опера.

С. 377. «Бал у Со» — Бальзакова повість.

«Паризькі могікани» — роман Дюма-батька.

«Радіє вся сім'я...» — вірші Гюго зі збірки «Осіннє листя».

Дезульєр Антуанетта (1637 або 1638—1694) — авторка книги «Поезії».

Графиня де Ремюза (1780—1821) — фрейліна імператриці Жозефіни, авторка романів, спогадів та листів.

Графиня де Сент-Олер (1778—1854) — дружина графа де Сен-Олера, камергера Наполеона і члена Французької Академії.

С. 379. «Більце як плід...» — з вірша Гюго «Дитинство».

«Мерцям недовго буть...» — з вірша Гюго «Мандрівникові».

С. 380. Пейронізм — дотеп за іменем драматурга Едуарда Пейрона (1834-1899).

С. 383. «Слівце Камброна» — французький генерал П’єр Камброн відповів англійцям під Ватерлоо лайкою, коли йому запропоновано здаватися.

С. 384. Вібер Жеган-Жорж (1840—1902) — маляр і драматург.

С. 391. Sic transit gloria mundi — так минає мирська слава — фраза з «Наслідування Христу».

С. 399. Буйот — картярська гра.

С. 400. Постав Моро (1825—1898) — маляр, автор жанрових і біблійних картин.

Мамелюк — солдат єгипетської кавалерії.

С. 401. Белліні Джованні (1426—1516) — маляр венеційської школи.

С. 404. «Меропа», «Альзіра» — вольтерівські трагедії.

С. 411. «Відступ десяти тисяч» — відступ

1 ... 196 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"