Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книги Якова, Ольга Токарчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книги Якова" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 195 196 197 ... 258
Перейти на сторінку:
class="p">КНИГА ДАЛЕКОГО КРАЮ

26

Єнта читає паспорти

Єнта бачить паспорти, що їх показують на кордоні. Офіцер у рукавичках бере їх обережно і залишає мандрівників у кареті, щоб уважно розглянути документи в будці сторожі. Подорожні мовчки чекають.

Карл Емеріх барон фон Ревісні, — читає впівголоса офіцер у рукавичках, — камергер римської королівської Апостольської Величності в Німеччині, Угорщині та Чехії, дійсний посол та уповноважений міністр при королівському дворі в Польщі, посвідчує, що пред’явник цього, пан Юзеф Франк, купець, разом з прислугою своєю, що складається з вісімнадцяти душ, у двох бричках, має намір звідси у власних справах вирушити до Брна в Моравії, а тому всіх службовців, від яких його шлях залежить, закликаю вищезгаданому пану Юзефові Франку та прислузі, що його супроводжує, в кількості вісімнадцяти осіб, при перетині кордону жодних перешкод не чинити і в разі потреби відповідну допомогу надати. Видано у Варшаві 5 березня 1773 року.

Крім цього австрійського паспорта, є ще прусський, і Єнта бачить його дуже детально. Він написаний гарним почерком і завірений великою печаткою:

Пред’явник цього, пан Юзеф Франк, який прибув сюди з Ченстохови, перед тим вісім днів перебуваючи у Варшаві, разом з вісімнадцятьма особами прислуги на двох бричках подорожує через Ченстохову до Моравії у власних справах. Позаяк тут повітря всюди чисте й здорове і, Богові дякувати, немає й сліду пошесті…

Єнта уважно придивляється до цього німецького формулювання: «und von ansteckender Seuche ist gottlob nichts zu spüren…».

…всю військову й цивільну владу закликаємо вищезгаданого купця разом з його людьми й каретами безперешкодно, однак після попереднього огляду, пропустити через кордон у дальшу дорогу. Варшава, 1 березня 1773 року. Ген. Бенуа, Його Королівської Величності повноважний посол у Речі Посполитій.

Єнта розуміє, що за цими паспортами ховається величезний космос державного апарату з його сонячними системами, орбітами, супутниками, феноменами комет і таємничою силою тяжіння, що її не так давно описав Ньютон. Ця система водночас всевидюща та обережна, її очі — то сотні й тисячі чиновницьких столів, стоси паперів, що їх переписують за допомогою загострених гусячих пер і передають з рук до рук, зі столу до столу. Аркуші паперу створюють вітерець, що його не помітиш за осінніми вихорами, але у світовому масштабі він ой як відчутний. Десь далеко, в Африці чи на Алясці, цей вітерець здатний зчинити ураган. Держава — це ідеальний узурпатор, невблаганний правитель, її лад встановлений раз і назавжди (доки його не змете чергова війна). Хто накреслив кордони серед цих зарослих пустирів? Хто забороняє їх перетинати? Від чийого імені діє цей підозріливий офіцер у рукавичках, і звідки та його підозріливість? Хто й навіщо пише папери, що їх возять поштарі й кур’єри поштовими каретами, на кожному спочинку змінюючи змучених коней?

Почет Якова — то сама молодь, старих немає. Вони залишилися у Варшаві й чекають, пильнують за щойно розпочатими торговими справами. Молодших дітей віддали до отців-піярів, вони живуть у Новому місті, щонеділі ходять до костелу. Інші, зголивши бороди, розчинилися в юрбі на багнистих вулицях столиці, іноді ще відчутний їхній легкий єврейський акцент, але й він тане, як весняний сніг.

Яків їде в першій кареті, вкритий хутрами, біля нього — Авача, яку батько вже називає не інакше, як Евою. Вона зарум’яніла від холоду, і батько раз по раз поправляє на ній хутряний плед. Дівчина тримає на колінах стару сучку Рутку, яка зрідка тужливо повискує. Авачу не вдалося вмовити, щоб вона залишила пса у Варшаві. Навпроти сидить Єнджей-Єрухім Дембовський, який став секретарем Якова, доки Якубовський разом із дружиною опікуються синами Володаря у Варшаві. Поруч із Дембовським іде Матеуш Матушевський. Мовчки простягають офіцерові паспорти. Верхи гоцають кухар Казімеж із двома помічниками, Юзефом Накульніцьким та Францішеком Бодовським, а також Іґнацій Цесірайський, якого Яків уподобав собі ще в Ченстохові та призначив помічником.

У другій кареті з’юрмилися жінки. Одна з них — Маґда Ґолінська, колись Єзерянська, подруга Еви Франк, старша за неї на кілька років, висока, впевнена в собі, турботлива, віддана; в її паспорті записано, що вона покоївка. Другою покоївкою значиться Ануся Павловська, донька Павела Павловського, колись Хаїма з Буська, брата Нахмана Якубовського. Ануся виросла і стала красунею. Прачками записані Ружа Міхаловська та Тереса, вдова Лабенцького. Ще з ними ідуть Ян, Янек, Іґнац і Якуб, які ще не заробили собі прізвищ, тож прискіпливий офіцер вписує напроти їхніх імен «Форіш» та «Фурман». Яків плутає їхні імена: коли не може згадати, називає їх усіх «Гершеле».

Вже в Остраві помітно, наскільки інакшою є та країна — доглянутою, чистою. Дороги добре в’їжджені, й попри болото, ними можна легко проїхати. Біля шляхів стоять заїзди, до того ж неєврейські: єврейських вони, їдучи Польщею, уникали. Але ж Моравія — то країна правовірних, тут у кожному містечку є хтось з їхніх. Хоч упізнати їх нелегко: вони закриті, мовчазні й виглядають наче справжні християни. Єрухім Дембовський, якого Яків кумедно називає Єндрусем, визирає з цікавістю у вікно й цитує якогось кабаліста, який виявив, що рядок із Псалма 14:3 — «Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного» — має таке саме числове значення, як і гебрайська назва Моравії — Мерін.

— Треба бути обережними з тими німцями, — застерігає він.

Ева розчарована: вона дуже хотіла, щоб з ними поїхали її брати. Але вони, дитинні й полохливі, слабкі, як пагони, що проросли в погребі, бояться батька. А той радше суворий до них, ніж по-батьківському ласкавий; вони, здається, весь час його дратують. Це правда, що вони незграбні й невпевнені в собі. Рох, рудий і веснянкуватий, починає рюмсати, коли його насварять, його зеленаві очі наповнюються слізьми, і навіть ці сльози — кольору озерної води. Юзеф, тихий і відлюдькуватий, з виразними пташиними рисами й красивими чорними очима, завжди зайнятий собою, збиранням патичків, камінців, стрічок, шпульок з-під ниток. Така собі незрозуміла сороча активність. Ева любить його більше, ніж інших братів.

Коли офіцер нарешті віддає їм паспорти і карета рушає, Ева вихиляється, дивиться вслід на шлях і розуміє, що покидає Польщу назавжди, що більше сюди не повернеться. Польща буде для неї в’язницею на Ясній Горі: вона вперше побачила її, коли їй було вісім. Побачила ту вічно холодну офіцерську кімнату. Ще Польща — то виїзди до Варшави, до Воловських, де вона квапливо вчилася грати на фортепіано, а вчитель бив її по руках

1 ... 195 196 197 ... 258
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книги Якова, Ольга Токарчук"