Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

привертав ретельну увагу на те, що вона йому каже очима, бо він повсякчас хибно тлумачив сигнали й чинив якось не так, наприклад, хапав її й цілував, коли їй цього не хотілося, і, хоча вона його ніколи не відштовхувала (що лише посилювало його збентеженість), він міг визначити, що її душа до такого не схилялася, що саме тоді вона про секс узагалі не думала так, як він про нього думав, а він про нього думав повсякчас, та вона однак дозволяла йому займатися з собою коханням, оскільки їй не хотілося його розчаровувати, піддавалася його бажанням, втягуючись у них пасивно, механічний секс, що було гірше, ніж узагалі ніякого сексу, і вперше, коли так сталося, Фергюсонові стало так соромно, що він заприсягся більше ніколи такого не допускати, та воно відбулося знову, ще двічі протягом кількох наступних місяців, від чого він нарешті зрозумів, що чоловіки й жінки – це не одне й те саме, і якщо він має намір чинити зі своєю жінкою правильно, йому доведеться звертати ще більше уваги та вчитися думати й відчувати, як і вона, бо він не сумнівався, що Емі цілком відомо, про що він думає і що відчуває, а це пояснювало, чому вона терпіла його похибки, похоті та жести непорозуміння, засліплені коханням.

Інша помилка, якої він іноді припускався, – переоцінка самовпевненості Емі. Великий галас буття, котрий видавала душа Шнайдерман, здавалося, виключав будь-яку схильність до сумнівів чи невизначеності, але й у неї бували кепські настрої, як і у всіх інших, напади суму, слабкості чи похмурої задумливості, а оскільки траплялися вони так рідко, то завше видавалося, начебто вони застають Фергюсона зненацька. Найвищим від усього іншого були її інтелектуальні сумніви у тверезості її політичних поглядів, у тому, чи цінитиме хто-небудь те, що вона зробила, сказала чи подумала, чи варто боротися із системою, якщо та ніколи не зміниться, чи не погіршить чого-небудь боротьба за покращення чого-небудь, – через тих, хто постане проти тих, хто бореться за те, щоби зробити щось краще, – але були й сумніви в собі самій, маленькі дівочі звички, що раптово починали її мордувати без усякої очевидної причини: губи в неї надто тонкі, очі надміру маленькі, занадто великі зуби, на ногах забагато родимок, отих світло-коричневих точок, що їх так пристрасно любив Фергюсон, але ні, казала вона, вони потворні, і вона нізащо вже не надягне шорти, а тепер вона ще й розтовстіла, а тепер надто вже схудла, і чому в неї такі маленькі груди, і дідько б забрав оцей її великий єврейський ніс, і якого біса їй робити з цим її дурним волоссям торчма, це неможливо, неможливо з ним нічого зробити, і як можна досі хотіти фарбувати губи, коли косметичні компанії забивають жінкам голови, щоб усі вони прагнули до якогось збоченого, штучного бачення жіночності, аби живити велику капіталістичну машину, що витискає з людей прибутки, працює на те, що змушує людей хотіти того, що їм не потрібне? Усе це – від енергійної, привабливої дівчини у розквіті її юної дорослості, і якщо така особа, як Емі Шнайдерман, здатна була отак ставити під сумнів тіло, що їй належало, що вже казати про гладких, негарних, дівчат-калік, які не могли на щось сподіватися? Не лише чоловіки й жінки не схожі один на одного, дійшов висновку Фергюсон, а й жінкою бути важче, ніж чоловіком, і якщо він коли-небудь про це забуде, сказав він собі, богам слід зійти зі своєї гори та вибрати очі в нього з голови.

Навесні 1966 року в Колумбії створився підрозділ СДС. «Студенти за демократичне суспільство» вже перетворилися на національну організацію, і одна за другою більшість лівих студентських груп у студмістечку проголосували за злиття з СДС або розпустили свої групи і влилися в неї. Серед них був Комітет за насмішку над суспільством, члени котрого минулого року походжали Доріжкою коледжу, тримаючи порожні гасла на знак загального протесту проти всього (Фергюсон дуже шкодував, що не бачив цього на власні очі), Рух 2 травня, котрий підтримувала Прогресивна робітнича партія, самі члени Прогресивної робітничої партії (маоїстського напряму, що дотримувалася жорсткої лінії) та група, до якої з першого свого курсу входила Емі, НКВ (Незалежний комітет з В’єтнаму), що воював із поліцією минулого травня, коли двадцять п’ять його членів перервали церемонію нагородження ППФР Військово-морського флоту на плаці бібліотеки Лоу. Гаслом СДС було Хай вирішує народ!, і Фергюсон підтримував позицію групи з таким же ентузіазмом, що й Емі (проти війни, проти расизму, проти імперіалізму, проти злиднів – і за демократичний світ, у котрому всі громадяни могли б мати рівні права), та Емі вступила до організації, а Фергюсон – ні. Причини цього були очевидні їм обом, і вони не витрачали час на обговорення цієї справи – та й узагалі не було часу на спроби переконати іншого вибрати інше рішення, оскільки Фергюсон взагалі-то підштовхував її до вступу туди, а вона розуміла, чому він ніколи нікуди не вступить, адже Емі була з тих, хто міг уявити, як він шпурляє цеглини, а от Фергюсон – із тих, хто не міг і не став би цього чинити, і навіть якби спалив свою картку преси й пішов зі «Спектейтору» – все одне не приєднався б ні за яких обставин. Двадцять шостого березня він знову йшов з нею разом П’ятою авеню в іншій антивоєнній демонстрації, проте це було приблизно все, на що він був готовий зі своїм внеском у загальну справу. Зрештою, день має всього стільки-то годин, і потому, як він закінчував домашню й газетну роботу, перспектива провести якийсь час зі своїми французькими поетами була для нього значно привабливішою, ніж відвідування гучних дискусійних політичних зібрань, де планувалася наступна акція, котру група влаштовуватиме за наступним пунктом порядку денного.

На початку червня, коли закінчився другий семестр, Фергюсон потиснув руку Тімові Макарті, попрощався з Кармен-холом та перебрався до просторішого житла за межами студмістечка. Лише першокурсники мусили жити в гуртожитку, а тепер, коли перший курс у нього залишився позаду, він мав право вирушати куди схоче. Він хотів жити разом з Емі, але через почуття гордощів (і, можливо, як випробування почуттів) Фергюсон утримався від запитання, чи не можна йому поселитися в одній із двох спалень, що, ймовірно, звільняться в неї у помешканні (в обидвох із них раніше мешкали старшокурсниці), та очікував, що вона сама запитає про це, що вона й зробила в кінці квітня, всього через кілька годин потому, як дізналася, що дві її