Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ім’я вітру 📚 - Українською

Читати книгу - "Ім’я вітру"

2 191
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ім’я вітру" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 195 196 197 ... 222
Перейти на сторінку:
собі совість загибеллю безневинних людей.

Невдовзі він перестав їсти. Тепер він просто качався по розкиданих гілках, гасячи їх. Тепер він рухався енергійніше — отже, денер почав діяти. Він заревів негучним і низьким голосом. Р-р-р. Р-р-р. Синє полум’я. Кульбіт. Р-р-р. Кульбіт.

Нарешті від кострища залишилася тільки яма, в якій виблискували вуглинки. Дракус, як і раніше, влаштувався на ньому й ліг, загасивши все світло на пагорбі.

Якусь мить він лежав там тихо. Тоді знову заревів. Р-р-р. Р-р-р. Полум’я. Він ще більше занурив черево у вугілля, наче соваючись. Якщо так у нього починався маніакальний стан, то він, як на мене, починався надто повільно. Раніше я сподівався, що до цього часу він уже буде близький до делірію. Невже я надто скромно оцінив потрібну дозу?

Поки мої очі повільно пристосовувалися до темряви, до мене дійшло, що є ще одне джерело світла. Спершу мені здалося, ніби хмари зникли й це позирає з виднокраю місяць. Але відвернувшись від дракуса й поглянувши собі за спину, я побачив правду.

У Требоні, щонайбільше за дві милі на південний захід від нас, палахкотів вогонь. Не просто тьмяне світло свічок у вікнах — там повсюди скакали високі язики полум’я. На мить мені здалося, ніби місто палає.

Тоді до мене дійшло, що там відбувається: свято врожаю. У центрі містечка було високе багаття, а біля будинків палали менші, за якими люди, певно, частували сидром натомлених робітників. Вони пили й кидали в багаття своїх блукальців. Опудала з пшеничних снопів, з копиць ячменю, з соломи, з полови. Опудала, які мають яскраво й раптово спалахувати під час ритуалу на честь закінчення року. Вважалося, що це віднаджує демонів.

Позаду себе я почув рев дракуса. Опустив на нього погляд. Він, як і я, дивився не на Требона, а на темні кручі на півночі.

Я людина не релігійна, але зізнаюся: тоді я молився. Я всерйоз молився Тейлу та всім його янголам, благаючи, щоб дракус здох, просто тихенько поринув у сон і пішов, не повернувшись і не побачивши вогні міста.

Я чекав кілька довгих хвилин. Попервах я гадав, що дракус заснув, але коли мій зір загострився, я побачив, як його голова невпинно хитається вперед-назад, уперед-назад. Мої очі дедалі більше призвичаювалися до темряви, а вогні Требона, здавалося, усе яскравішали. Відколи він зжер ґлей, минуло півгодини. Чому він ще не здох?

Я хотів скинути решту ґлею, але не наважувався цього зробити. Повернувшись до мене, дракус повернувся б на південь, до міста. Навіть якби я кинув у нього перед носом мішок ґлею, він міг би розвернутися й знову вмоститися на багатті. Можливо, якщо…

Тут дракус заревів — як і раніше, низьким і сильним голосом. Я не сумнівався, що його почули в Требоні. Я б не здивувався, якби дізнався, що його почули в Імрі. Я позирнув на Денну. Вона ворухнулась уві сні, але не прокинулася.

Дракус підскочив із кострища, достоту як пустотливе цуценя. Де-не-де ще виблискували жаринки; цього світла мені вистачало, щоб бачити, як цей велетень викачується й перекидається. Кусає повітря. Повертається…

— Ні, — промовив я. — Ні, ні, ні.

Він поглянув у бік Требона. Я бачив, як полум’я розведених у містечку багать, танцюючи, відображається в його величезних очах. Він ще раз видихнув широкою дугою синє полум’я. Він уже робив так — чи то вітаючись, чи то викликаючи на бій.

А тоді він побіг, помчав схилом із шаленим завзяттям. Я чув, як він суне й рветься крізь дерева. Знову рев.

Я ввімкнув свою симпатичну лампу і, підійшовши до Денни, грубо її потрусив.

— Денно. Денно! Негайно вставай!

Вона ледве заворушилася.

Я підняв їй повіку й перевірив її зіниці. У них уже не було колишньої млявості — вони швидко зменшилися на світлі. Отже, денеровий ґлей нарешті вийшов з її організму. Це було звичайне виснаження, та й усе. Я просто для певності підняв їй обидві повіки й знову посвітив.

Так. Із зіницями в неї все було гаразд. У неї все було гаразд. Неначе на підтвердження моєї думки, Денна скривилася й відсахнулася від світла, пробурчавши щось нерозбірливе й однозначно нежіночне. Усього я не розібрав, але там не раз прозвучали слова «збоченець» і «здрисни».

Я підхопив її разом із ковдрами та обережно спустився на землю. Тоді знову закутав її між сірокаменями. Поки я крутив нею, вона неначе трохи прокинулася.

— Денно.

— Мотет? — пробурчала вона, не прокидаючись остаточно; її очі, накриті повіками, ледве ворушилися.

— Денно! Дракус іде до Требона! Я маю…

Я зупинився. Почасти через те, що вона явно повернулася до непритомного стану, а почасти — через те, що я не знав напевне, що саме маю зробити.

Я мав щось зробити. Зазвичай дракуси уникають міст, але я поняття не мав, як він відреагує на вогні з нагоди врожаю, ошалівши від наркотику і в маніакальному стані. Якщо він влаштує розгардіяш у містечку, у цьому буду винен я. Я мав щось зробити.

Я притьмом видерся на сірокамінь, підхопив обидві торби й зліз. Висипав на землю все, що було в дорожній торбі. Взяв стріли для арбалета, загорнув їх у свою порвану сорочку й запхав у сумку. Закинув я туди й тверду залізну лусочку, а тоді запхав пляшку бранду в цератовий мішок, щоб не розбилася, і поклав у дорожню торбу ще й її.

У роті в мене було сухо, тож я швидко ковтнув води з бурдюка, знову його закрив і залишив його Денні. Прокинувшись, вона страшенно захоче пити.

Я закинув дорожню торбу на плече й міцно закріпив її в себе на спині. Тоді ввімкнув свою симпатичну лампу, взяв сокиру й побіг.

Я мав убити дракона.

Я чимдуж мчав лісом; світло моєї симпатичної лампи шалено гойдалося, освітлюючи перешкоди в мене на шляху всього за кілька секунд до того, як я на них налітав. Не дивно, що я впав і шкереберть покотився з пагорба. Підвівшись, я з легкістю відшукав свою лампу, але сокиру покинув, у глибині душі розуміючи, що в бою з дракусом від неї не буде жодної користі.

Я ще двічі впав, перш ніж дістатися дороги, а тоді нахилив голову, наче біжучи на короткій дистанції, і кинувся до далекого міського світла. Я знав, що дракус може пересуватися швидше за мене, але сподівався, що його загальмують або зіб’ють із пантелику дерева. Діставшись містечка першим, я міг би попередити міщан, підготувати їх…

Але коли з-поміж дерев вигулькнула дорога, я

1 ... 195 196 197 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім’я вітру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ім’я вітру"