Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

518

Микола Данилович Білозерський (1800 – 1879) – поміщик з Чернігівщини. В 1824 – 1841 рр. – борзненський повітовий суддя. Шевченко познайомився з ним у січні 1847 р. на хуторі Мотронівці, тоді ж побував на його хуторі Миколаєві під Борзною. В «Щоденнику» 22.І.1858 р. поет так згадував про Білозерського: «Этот филантроп-помещик так оголил своих крестьян, что они сложили про него песню… Бодай же його побила // Лихая година… Наивное, невинное мщение!» (Шевченківський словник. Т. 1. С. 71.)

519

Хроніка 2000. 1997. С. 127 – 128.

520

Прикра помилка: йдеться про лист, написаний роком пізніше, про який вже йшлося. Див.: Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 26 – 27.

521

Дружина Григорія Тарновського, уроджена Алексєєва, померла в грудні 1853 р. в один день з чоловіком.

522

Сучасне шевченкознавство не володіє фактами, які підтверджували б перебування поета у Варшаві.

523

«Жизнь Куліша» – це автобіографія письменника… хоча її авторство для читачів було таємницею.

524

Шевченко, українофіли й соціалізм // М. П. Драгоманов. Вибране («…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні».). К., 1991. С. 344 – 346.

525

Шевченко, українофіли й соціалізм // М. П. Драгоманов. Вибране. С. 30 – 32.

526

Cергей Щёголев. История «украинского» сепаратизма. М., 2004. С. 48 – 49; С. Н. Щёголев. Украинское движение, как современный этап южнорусского сепаратизма. Киев, 1912.

527

Так завжди буває (лат.). М. П. Драгоманов. Вибране. С. 340 – 341.

528

Так, напр., у листі «До Основ’яненка» читаємо: «Поборовся б з кацапами». А внизу стоїть «Поборовся б з москалями (з власн. рукоп. Шевченка)». «З кацапами – чиє ж це слово? Чи Шевченкове, чи львівських видавців? Таких примірів немало.

529

Два слова й про це женевське видання. Назване воно «Кобзарь Тараса Шевченка. Частина перша» (Женева, печатня «Громади», 1878). Видання це ще менше може замінити потрібний порядний збір творів Шевченка. Назначено воно, як кажуть, «для цілі «пропаганди» і в нього вибране саме «нецензурне» з «Кобзаря» вже без усякого часового порядку, так що в кінці в читача стає дуже темно об тім, що справді думав Шевченко, хоч би й про віру: бо напр., на стор. 80 Шевченко хоче «люльки з кадил закуряти», а на стор. 114 сердиться на тих земляків, що кажуть: «Нема ні пекла, ані раю!»

530

П’єса Н. Кукольника.

531

Софія Олександрівна Закревська (1798 – рік смерті невідомий) – російська письменниця, знайома Шевченка. Сестра П. Закревського та В. Закревського. Познайомилася з Шевченком улітку 1843 р. в Мойсівці і зустрічалася з ним, коли поет відвідував Березову Рудку. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 228.)

532

Яків Петрович де Бальмен (1813 – 1845) – український художник-аматор, офіцер. Загинув на Кавказі. Шевченко познайомився з Бальменом 29.VI.1843 р. в селі Мойсівці. Бував у Бальменів у селі Линовиці. Пізніше вони не раз зустрічались. Бальмен і М. Башилов виконали по 39 ілюстрацій, заставок, кінцівок і заголовних літер до рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844). Цю збірку Бальмен 20.VII переслав В. Закревському для передачі Шевченкові. Бальмен, зокрема, ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Шевченко присвятив йому поему «Кавказ». (Там само. С. 65.)

533

Віктор Олександрович Закревський (1807 – 1858) – український поміщик, один із власників села Березової Рудки. Брат П. Закревського і С. Закревської. Ротмістр у відставці. Організатор і «старійшина» «товариства мочемордія», яке, за словами І. Франка, сприймалося як елементарна, часто цинічна реакція «проти усієї тієї фальші шляхетсько-панського життя, що виробилася віками, та особливо при кінці XVIII і на початку ХІХ ст. дійшла до найвищого ступеня…» (І. Франко. Король балагулів // Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1904. Т. 57, С. 19). Шевченко познайомився з Закревським 29 або 30 червня 1843 р. на балу у Т. Волховської. Нерідко бував у нього, листувався з ним. У грудні того ж року на згадку про знайомство він намалював портрет Закревського. На портреті праворуч унизу дата й авторський підпис: «1843. Декабря в ночи. Т. Шевч.». Твір зберігається в Домі-музеї Шевченка. (Шевченківський словник, Т. С. 228.)

534

Шевченківський словник. Т. 1. С. 106.

535

Там само. Т. 3. С. 200 – 303.

536

Там само. Т. 2. С. 304 – 308.

537

Там само. С. 105.

538

Шевченківський словник. Т. 2. С. 105 – 106.

539

Шевченківський словник. Т. 2. С. 107 – 108.

540

Там само. С. 43.

541

Шевченківський словник. Т. 2. С. 103 – 104; Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т. Т. 2. К., 1990. С. 198 – 200.

542

Т. Г. Шевченко вводить слідство в оману. Про ілюстратора його віршів відомо таке: «Башилов Михайло Сергійович (1821 – 1870) – художник-ілюстратор. Закінчив Харківський університет. Т. Г. Шевченко познайомився з ним 1843 р., ймовірно в Линовищі. Башилов разом з Я. П. де Бальменом ілюстрував рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844); кожний з них виконав по 39 ілюстрацій: заставок, кінцівок і заголовних літер. На першій сторінці книжки Башилов намалював портрет Шевченка.

543

Шевченківський словник. Т. 2. С. 324 – 328.

544

Там само. С. 310 – 324.

545

Там само. С. 324.

546

Шевченківський словник. Т. 2. С. 304 – 308. – (Курсив авт.)

547

Там само. С. 332 – 333.

548

Дмитро Миколайович Ісаєв (1790 – 1848) – комендант Орської фортеці, полковник, згодом генерал-майор. В Орській фортеці служив з 1830-х рр. Шевченко познайомився з Ісаєвим у червні 1847 р., коли прибув до Орської фортеці. Комендант ставився до опального поета співчутливо, зокрема дозволив йому жити на приватній квартирі. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 259 – 260.)

549

Нижче автор сам уточнює наведене положення.

550

Олексій Флорович Сенчило-Стефановський (1808 – 1866) – український художник.