Читати книгу - "Вітіко"

Потім Вітіко пішов далі, до людей із Кутової вирубки, і сказав:

— Міхаелю, ти зі своїми людьми стали войовничі, як і птах, у якого ви запозичили свій знак. Навіть коли на вашій тичці лишиться тільки одна пір’їна, вона буде, наче княже берло, і вам заздритимуть князі. На добраніч вам, любі і дужі люди!

— На добраніч, Вітіко, — побажав Міхаель, — і пам’ятай про нас!

— Пам’ятатиму, — пообіцяв Вітіко.

Після цих слів Вітіко знову пішов до всіх людей і повернувся до свого намету, а від намету пішов ліворуч до людей із Митини і сказав їм:

— Йоганнесе, дарма що чимало років уже пробігли над твоєю головою, твої щоки ще червоні, хоч якою білою може бути твоя сива голова, і люди, які обрали тебе своїм ватажком, учинили слушно. Любі земляки, оскільки ви на своїй білій корогві зобразили червону дику троянду, бо я мав червону дику троянду на білому щиті під час битви на горі Високій, і оскільки Гульдрик розповідав, що мої предки принесли троянди з Рима, то це для мене любий знак, і я бачив цей знак нечисленного загону, коли на нас напали вороги, і бачив, як цей знак спокійно пішов на ворога, наче ваш невеличкий загін був численний. Прийміть за це подяку і честь, і нехай ця троянда принесе все добре тим, хто живе на нашій батьківщині!

— Вітіко, — мовив Йоганнес, — ти приведеш ту троянду до нас, і завдяки тобі й твоїм нащадкам добро пошириться на весь ліс.

— Якщо в мене будуть нащадки, — відповів Вітіко, — і якщо вони любитимуть моїх співвітчизників так само, як я, мої нащадки і земляки житимуть далі впродовж віків у щирому союзі.

— Вони житимуть у такому союзі, — проказав Йоганнес, — житимуть!

— Отже, постарайтеся сьогодні добре виспатись! — попрощався Вітіко.

— І ти теж! — побажав Йоганнес.

Потім Вітіко пішов до людей із Фримбурка і сказав:

— Освальде, ваша корогва має малинову барву княжої корогви, і сновигала під час битви, наче княжа. Вам будуть похвала й винагорода. Спочивайте спокійно після роботи!

— Спочивай спокійно, Вітіко! — прокричали численні голоси.

Потім Вітіко підійшов до людей із Каменного й сказав:

— Лібгарте, у вас, мабуть, найменший загін, але, як хрест на вершинах панує над рівнинами, так і ваш хрест був помітний серед ворогів. Нехай вам буде похвала й подяка, а також мирна ніч!

— На добраніч, Вітіко! — відповів Лібгарт.

Після цього Вітіко пішов до людей із Фридави й проказав:

— Петере, у вас дуже мало хатин, але ви привели людей із густого лісу, і вас стало багато, ви були в битві надійні, наче тверді стовбури в лісі. Нехай ніч вам дасть відпочинок!

— І тобі, — відповіли люди, — нехай ніч дасть відпочинок!

Потім Вітіко пішов до людей зі Светлика і сказав:

— Дітриху, ваш вінок сплетений із зелених вовняних стрічок, ви високо тримали його і, якщо він стоятиме так високо в усіх битвах, то буде вже не таким, наче з оксамиту та шовку, а стане неоціненною зеленою поростю, що ніколи не вицвіте й не зів’яне. Дякую вам і тихої вам ночі!

— На добраніч, Вітіко! — відказав Дітрих.

Потім Вітіко пішов до людей із Лісової Влтави, Гейрова та Льготи і звернувся до них:

— Томасе, ви останні на краю нашої землі коло Баварії, але не останні були в битві і ніколи не будете останні. Хвала вам, і нехай покріпить ваші члени безтурботний сон!

— І тобі безтурботний сон! — крикнули численні голоси.

Відвідавши ці всі підрозділи, Вітіко пішов до своєї кінноти.

Він зупинився перед устромленим у землю списом гірника Філіпа, на ратищі якого майоріла біла корогва з темно-червоною лісовою трояндою. Коли з наказу Вітіко перед ним зібралися люди, він сказав:

— Венгарте, ти гідний любові літній чоловік, що був на війнах князя Сватоплука з Борживоєм, на війнах Владислава, батька нашого ясновельможного князя, з Борживоєм, ти був у битві на горі Високій і казав, що ви навчалися в битвах триматися разом, і це правда; вершники обрали тебе своїм проводирем, дарма що ти старий, дарма що походиш із кількох малих хатин Фридави і дарма що є набагато більше вершників із Плани та її околиць. І ти довів, що цей вибір був правильний. Під час походу порядок і дисципліна вершників ненастанно поліпшувались, а в сьогоднішній битві вони діяли як один сповнений бойового завзяття непереможний воїн. І юнаки зі звинним тілом, і чоловіки в розквіті зрілих літ, і старі з сивим волоссям, яких багато є поміж вас. Тож вашому загону належить честь і похвала. Навіть якщо не буде ніякої іншої битви, тяжчої за сьогоднішню, лісових вершників на їхніх кониках,