Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Вибач, я забула, — буркнула, не знаючи куди подіти очі.

— Тобі нема за що просити вибачення, — тепла рука торкнулася моєї щоки, змусивши здригнутися і зануритися у вир сірих очей, — мені подобається, що ти так турбуєшся про мене.

Це коли ж він навчився так фліртувати? А головне навіщо? Гаразд, тоді я смерділа сильно, так що у всіх вовків зносило дах. Але зараз-то навіщо він це робить? Невже не розуміє, що цим ранить?

— Дар, — кличе він мене зі своїх думок, і я раптом розумію, як він близько.

Його рука торкається шиї та владно утримує її, друга ж обіймає за талію, змушуючи притискатися до нього все ближче, все міцніше. Цього разу він не питає, дивиться в очі більше для того, щоб змусити мене дивитись тільки на себе. Теплі губи накривають мої, ніжно цілуючи.

А може йому, як і решті, просто наплювати,  на те, що я хочу і відчуваю?

Впевнена, що пожалію про це, але все одно заплющую очі, граю в покірність, адже він так чекає цього.