Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Зрештою, Пітер був таки змушений подолати свою відразу і, відставивши вбік склянку, пішов, щоб зайняти своє місце в кінці стежки, забравши із собою великого мисливського ножа. Але щойно він пішов, як Віллі, розумніший із них двох, почав брати під сумнів те, як відбувається розподіл відповідальності.

— Та се ж нечесно, — поскаржився він Чарлі, — мені припадає отся гидка морока — закатрупити вітця, тоді як Кеті залишається Пітеру, і він робитиме з нею у тих заростях ялівцю все, що забажає, перш ніж порішить її. — І що далі він над тим розмірковував, то більше йому здавалося, що йому випав несправедливий жереб, доки нарешті, забувши, хто запропонував цей план, він заходився звинувачувати в тому Пітера.

— Притримай свій гнів, — звелів йому тоді Чарлі. — Я так усе й задумав і маю певну мету: відішли Кеті до Пітера, а потім скажи Вільгельму, що вони злягаються у тому ялівці. Двоє з цих трьох незабаром будуть мертвими, тобі залишиться тільки вбити третього, і тоді забереш увесь маєток собі».

Віллі враз побачив переваги цього задуму, і коли, пошукавши якусь хвилину, він так і не потрапив знайти свою мачуху, то одразу ж вхопився за іншу пораду індіянина:

— А ти все одно скажи Вільгельму, а я побіжу попередити Пітера, що батько йде його пристрелити. Вислід буде той самий, а ти тим часом можеш собі й далі шукати цю шльондру і, знайшовши, розважитися з нею.

Віллі, сяючи від радощів, рушив до кімнати, де батько вів свої рахунки, а Чарлі тим часом коротким шляхом через болота прибіг до заростів ялівцю, де вже чекав Пітер із ножем у руці. Але замість того щоб попередити його, що сюди йде Вільгельм, індіянин сказав:

— Пані Кейт поспішає сюди, і ще ніколи вона не видавалася такою привабливою. Позаяк ти все одно збираєшся її вбити, то чого б тобі спочатку не вдовольнити своє бажання? Скидай плюндри, приятелю, і будь напоготові у засідці.

— Пітера не треба було зайвий раз вмовляти, — розсміялася Мері Манґамморі, — бо тупий на розум — то ще не значить, що й тупі бажання, і безтямко в класі може бути блискучим у ліжку; отож щойно Чарлі пішов, як той хлоп скинув свої плюндри, узяв свого струка до рук і став чекати, коли прийде його жертва.

— Але ж де була ваша сестра, доки там плелися такі коверзні? — поцікавився Ебенезер.

Мері цокнула язиком.

— Вона не була ані невинна, ані безчинна, можете в тому бути певні.

Насправді, як то пояснила Мері, не Чарлі, а саме Кейт замислила усе те від самого початку й до кінця. Вона розповіла йому в усіх подробицях про свій страх перед братами і про своє життя-буття з Вільгельмом — як то він, не годний до нормальних статевих зносин, щоночі примушує її хтиво танцювати перед ним у тій конторі серед своїх квитів на тютюн і ділових паперів, — і вона пообіцяла одружитися з Чарлі й зробити його хазяїном маєтку Тіка, якщо він тільки допоможе їй позбутися інших спадкоємців. Їхнім місцем для побачень був густий гай із миртових дерев, що ріс неподалік від стежки за будинком: от туди вона й тікала непомітно в будь-яку годину дня і ночі, почувши умовний сигнал свого коханця — високий пронизливий крик, як то, бува, кричить лисиця чи ота індіанська шавка; там вона й пережидала, доки він пиячив з братами, допіру він знайде якийсь привід і приєднається до неї; тут вона і лежала того зловісного вечора і спостерігала за тим, як втілюється в життя її задум. Вона бачила, як по стежці пройшов Пітер, прямуючи до заростів ялівцю, і навіть чула, як Чарлі намовляв його зґвалтувати її перед убивством; і коли Чарлі негайно після того приєднався до неї під тими миртами, йому навіть не потрібно було розповідати, що цей їхній таємний задум просувається повним ходом. І крім того, декілька хвилин по тому їхні надії зросли ще більше, коли Вільгельм, пашіючи від гніву, сам крадькома попростував вздовж стежки, тримаючи по пістолю в кожній руці, вочевидь, у відповідь на ту новину, що йому зголосив Віллі. І коли він зустрів свого сина, що стояв без штанів, вони могли виразно почути, як він сипле голландськими прокльонами.

— Стривай! — почули вони крик Пітера. — Заради Бога, не стріляй!

І Вільгельм, на їхнє розчарування, замість того щоб одразу вистрелити, запитав:

— Де твоя мати?

— Я не знаю!

— Чого ти так стоїш, — поцікавився Вільгельм, — і тримаєш штани в одній руці, а свій страм у другій?

Напевне, Вільгельм, коли говорив, підійшов дуже близько і став погрожувати пістолями, бо Пітер прохрипів, а потім відповів:

— Та хіба не бачиш — з природної потреби!

— Віллі сказав мені, що ти тут товчеш Кеті аж гай шумить, — заявив Вільгельм.

— Ага, — мовив Пітер, — але я не роблю того, що сказав Віллі, і це будь-хто може бачити.

— Тоді чого Віллі відіслав мене, сказавши, щоб я негайно біг сюди? — захотів знати батько, і Пітер став запевняти його, що це не він, а саме Віллі має брудні наміри щодо Кейт і відіслав Вільгельма з дому, аби застати її одну і взяти силою.

— Ах! — мовив Вільгельм і стрімголов побіг назад по стежині.

Усе це двоє змовників добре чули, і під кінець розмови до них від будинку долинув голос Віллі, який гукав Кеті на ім'я.

— Що тепер буде? — прошепотіла Кеті, звертаючись до Чарлі.

— Час уже Віллі й перестати тебе шукати, — відповів індіянин. — Якщо все піде добре, він піде по стежині, щоб убити того, хто залишився в живих, а Пітер піде йому назустріч, щоб зробити те саме.

Він не став пояснювати більше, бо цієї миті старий Вільгельм, розмахуючи пістолями та важко дихаючи від утоми, підійшов упритул до гаю. І правда, усі ті емоції та зусилля так виснажили його, що він раптом зупинився, вхопився за серце і всівся на пеньок посеред стежки.

— Оте його дурне серце не витримало! — прошепотіла Кеті, і Чарлі затис їй рота долонею, якраз вчасно, щоб їх не викрив Віллі, який саме цієї хвилі,