Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

ОУН вважала за підставові засади своєї діяльности на зовнішньополітичному відтинку: самостійність і власнопідметність української справи і соборництво в питанні українських земель. З уваги на першу засаду, ОУН, зокрема ж її провідник полк. Є. Коновалець, уважливо вистерігався всього, що зв'язувало б українську справу з якоюсь однією державою і перетворювало Організацію в свого роду аґента уряду тієї держави, як це, наприклад, сталося з еміґраційним центром УНР у відношенні до Польщі. Українська справа не сміла стати козирем котроїсь із чужих держав, виграваним нею за власною уподобою. Вона мусіла залишатися самостійно існуючою і самостійно діючою.

Зберігання засади соборництва щодо земель України примушувало ОУН відкидати всякі комбінації у міжнародніх контактах, які вимагали б припинення боротьби на західноукраїнських землях в ім'я проти-большевицької боротьби, – як це робив еміґраційний центр УНР, – чи навпаки, примирливого становища супроти московсько-большевицьких окупантів на східніх землях України задля боротьби за визволення її західніх земель, – як це робив еміґраційний уряд ЗУНР диктатора Є. Петрушевича. ОУН мусіла вести гнучку політику втримування контактів із впливовими особами всіх західніх великодержав при одночасному зберіганні повної своєї незалежности від будь-котрої з тих держав.

Тактика політичної незалежности

Згідно з цим, полк. Коновалець створив спеціяльні політичні представництва ОУН на теренах Німеччини й Англії, а також Франції, Італії і низки менших держав, але сам, як провідник ОУН, виїхав після її створення з Німеччини до невтральної Швайцарії. Після усунення його з Швайцарії, на вимогу СССР і Польщі, полк. Коновалець поселився в Італії, а осідком ПУН-у зробив маленькі держави – Чехо-Словаччину й Австрію.

Не легко було залишатися вірним такій тактиці. Обидва представництва ОУН – у Німеччині й Великобрітанії – розвинули були широку діяльність та нав'язали контакти з різними політичними діячами даних країн, тож для закріплення здобутих позицій домагалися від полк. Коновальця, щоб він, як провідник ОУН, офіційно задеклярував симпатії ОУН до даної країни і пов'язував з нею політичну діяльність Організації. Полк. Коновалець рішуче відкидав будь-яку орієнтацію на Німеччину чи Великобрітанію, як того домагалися представники ОУН у тих країнах, а наказував зміцнювати зв'язки тільки з впливовими політиками обидвох великодержав. У листі до інж. Є. Ляховича – керівника представництва ОУН у Великобританії – полк. Коновалець 2 травня 1935 року писав:

„Я завжди обстоював і, мабуть, на тому всі ми погоджувалися, що наша увага мусить бути сконцентрована на чотирьох великодержавах: Англія, Італія, Німеччина й Ніппон (Японія – ред.)...[315] Є факт, що прихід Гітлера до влади в Німеччині захитав тією рівновагою в Европі, яка була створена Версайським договором. Цієї рівноваги ще досі не привернено. На підставі обсервацій і тих відомостей, що їх ми в справі міжнародніх потягнень узагалі мати можемо, треба ствердити, що в останньому часі безперечно ми є свідками намагання не так творити два фронти в Европі, як радше, беручи до уваги ту потенціяльну силу, яку тепер гітлерівська Німеччина посідає, скріпити той зв'язок, який досі існував поміж усіма тими державами, що сусідують з Німеччиною, через притягнення до нього ще й Совєтів. Ціла та акція ведеться під проводом Франції, при чому ця остання дуже зручно використала в останній час, з одного боку – цілий ряд незручних потягнень гітлерівської Німеччини, а з другого – той страх, який охопив перед гітлерівською Німеччиною, а зглядно перед пангерманізмом майже всі держави Европи.

„Сфінксом у цілій цій політиці безперечно являється ще й досьогодні Англія. Вона, з одного боку, не хоче допустити до надто великого скріплення Франції, одначе, з другого боку, має вона й страх перед Німеччиною, зокрема перед її інвазією на Схід. Цим теж треба пояснити ту хиткість англійської політики, яка раз висилає своїх представників на балачки до Берліну, приймає як довершений факт озброєння Німеччини, то знову посилає своїх представників до Стрези та в порозумінні з Францією й Італією осуджує Німеччину. Взагалі, спеціяльно слідкуючи за англійською політикою, я щораз більше набираю того переконання, що Англія й надалі готова підтримати Німеччину, але, розуміється, в тих границях, на які вона дозволить, себто, коли Німеччина погодиться вести таку політику, яка йшла б по лінії Великобрітанії. І так, як Англія, з одного боку, ніколи не допустить до німецько-французького порозуміння, так з другого боку, мабуть, завжди буде старатися контролювати порозуміння французько-совєтське. Воно в тій формі, як це його Франція з Совєтами сьогодні уклала, є для Англії зовсім не небезпечне. „На кожний випадок, ці події в міжнародній політиці, що їх ми зараз заобсервовуємо, є для української проблеми зовсім катастрофальні. Це ми недвозначно мусимо ствердити. Справа в тому, що через французько-большевицьке залицяння й нарешті через пакт – найважніший наш ворог, себто большевицька Росія, значно себе посилив і, діставши вплив у концерті европейських держав, безперечно зможе далеко успішніше паралізувати всі наші стремління до визволення українських земель з-під большевицького ярма. Знову ж наслідком залицянь та порозуміння німецько-польського наш з черги другий ворог, себто Польща, теж значно себе посилив і те посилення відчули вже як слід ЗУЗ, а зокрема наша Організація, і то не тільки на самих теренах, а й закордоном. Через останній розвиток подій ми втратили рівночасно дві бази, що їх ми могли використати для поширювання саме соборницької пропаґанди й узагалі нашої діяльности; маю тут на увазі Німеччину й Чехо-Словаччину. Німеччину ми втратили через її порозуміння з Польщею, ЧСР – через її порозуміння з большевиками.

„Розуміється, що цілий цей розвій подій не повинен, зокрема нас, які в своїй діяльності мусіли бути приготовані й на найбільші труднощі, ні демобілізувати, ні викликувати якогось почуття депресії. Виходячи з глибокої віри в наш народ і приймаючи, як факт, що все, що зараз у світі діється, є ще великою мірою експерементуванням, яке дуже скоро може показатися нереальним, – нам треба під теперішній момент затримати якнайбільше холодну кров та не дати себе спровокувати на ніякі десператські виступи чи потягнення. На мій погляд, наша політика в даний момент повинна:

1. За всяку ціну старатися включити українську проблему у сферу, так сказати б, заінтересування великобрітанської політики. Під теперішній момент тільки в Англії можемо мати базу для дальшого ведення нашої соборницької