Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Або просто Тоха, — легенько вклонившись, сказав останній. — Моя дружина Олена, — представив він біляву жінку, що стояла поруч з ним. Це було зроблено елегантно й невимушено, але Злата зрозуміла, що одружені вони не так давно, і Артур, напевно, не знає, хто ця жінка, інакше б сказав.

— Дуже приємно, — кивнула головою Злата.

— Навзаєм, — відповіла Олена, усміхнувшись і з цікавістю розглядаючи її.

— Наталя, — представилась ще одна білявка, махнувши рукою.

— Привіт, Наталю, — Артур махнув рукою у відповідь.

— Вона зі мною, — Денис обійняв дівчину за талію і притяг до себе. — Артуре, а в твоєї Злати паспорт є? Щось вона занадто юна для такого старого пенька, як ти…

— Говори за себе, — буркнув Артур, зачиняючи дверцята і беручи сумку з заднього сидіння. На фоні решти він виглядав молодшим.

— Ні, ну справді, нам проблем з законом не потрібно, — Дєня підморгнув Златі, Артур на нього в цей момент не дивився. — Бо тобі ж сумно жити. Сподіваюся, сьогодні лише неповнолітня? Трави і мета нема?

— Дєню, охолонь, — відмахнувся Тоха. — Давайте, розташовуйтесь у будиночку, і зустрінемося в барі через півгодини.

— А решта? — запитав Артур.

— Макс, Роман і Паша вже на місці, Ромен і Міха скоро будуть. Люсьєн в роздумах: сказав, МОЖЛИВО. Ось, лови ключі, я дочекаюся пацанів і теж прийду.

— Окей, — Артур піймав ключі і вони пішли до будиночка.