Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

743
1
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 351
Перейти на сторінку:
і є капітан, — відказав судновласник.

— Так, але ж його не затвердили ні ви, ні ваш компаньйон, пане Моррелю.

— А чом би це нам не лишити його капітаном? — сказав судновласник. — Щоправда, він замолодий, але начебто відданий справі й дуже досвідчений.

Данґлярове обличчя спохмурніло.

— Перепрошую, пане Моррелю, — сказав Дантес, підходячи, — якір опустили, і я до ваших послуг. Ви начебто гукали мене?

Данґляр відступив на крок.

— Я хотів вас запитати, чому ви заходили на острів Ельба?

— Сам не знаю. Я виконував останню волю капітана Леклера. Перед смертю він звелів мені доправити пакет маршалові Бертрану.

— То ви його бачили, Едмоне?

— Кого?

— Маршала.

— Авжеж.

Моррель озирнувся й одвів Дантеса убік.

— А як імператор? — жваво запитав він.

— Здоровий, наскільки можу я судити.

— То ви і його бачили?

— Він зайшов до маршала, коли я в нього був.

— І ви балакали з ним?

— Та то він зі мною балакав, — усміхнувшись, відказав Дантес.

— І що він вам казав?

— Запитував про корабель, про час відбуття до Марселя, про наш курс, про вантаж. Гадаю, якби корабель був порожній і належав мені, то він ладен був би придбати його; та я сказав, що лише тримаю місце капітана і що корабель належить торговому дому «Моррель і син». «А, знаю, — сказав імператор, — Моррелі — судновласники з роду в рід, і один Моррель служив у тому самому полку, що і я, коли ми стояли у Валянсі».

— Правда! — з утіхою вигукнув господар судна. — То був Полікар Моррель, мій дядько, що дослужився до капітана. Дантесе, ви скажете моєму дядькові, що імператор згадував про нього, і ви побачите, як старий буркотун заплаче. Ох, — провадив судновласник, приязно ляскаючи молодого моряка по плечу, — ви добре вчинили, Дантесе, що вволили останню волю капітана Леклера й зупинилися біля Ельби; хоч, якщо дізнаються, що ви доправили пакет маршалові й розмовляли з імператором, то вам це може зашкодити.

— А як же це воно може зашкодити мені? — запитав Дантес. — Я навіть не знаю, що було в пакеті, а імператор ставив мені запитання, які поставив би першому-ліпшому зустрічному. Та дозвольте, ось уже прибули карантинні й митні чиновники...

— Ідіть, ідіть, любий мій!

Юнак пішов собі, і тут-таки підійшов Данґляр.

— То як? — запитав він. — Пояснив вам Дантес, чому заходив до Порто-Феррайо?

— Авжеж, любий Данґляре.

— Ага, тим ліпше! — відказав той. — Прикро бачити, коли товариш не виконує свого обов’язку.

— Дантес виконав свій обов’язок, і йому нема чого закинути, — заперечив господар судна. — Це капітан Леклер звелів йому зупинитися коло Ельби.

— До речі, про капітана Леклера... він віддав вам його листа?

— Хто?

— Дантес.

— Мені? Ні. Хіба у нього був лист?

— Мені здалося, що, крім пакета, капітан дав йому ще й листа.

— Про який пакет ви кажете, Данґляре?

— Про того, що його Дантес одвіз до Порто-Феррайо.

— А звідки ви знаєте, що Дантес одвозив пакет до Порто-Феррайо?

Данґляр зашарівся.

— Я проходив повз капітанову каюту і бачив, як він оддав Дантесу пакет і листа.

— Він мені нічого не казав, та якщо в нього є лист, то його мені передасть.

Данґляр замислився.

— Якщо так, пане Моррелю, то прошу вас, не кажіть про це Дантесові. Я, либонь, помилився.

Тієї миті молодий моряк повернувся. Данґляр знову відійшов.

— То що, любий Дантесе, ви вже вільні? — запитав судновласник.

— Так, пане Моррелю.

— Хутко ж ви закінчили всі справи!

— Авжеж, я вручив митникам списки наших товарів, а з порту надіслали з лоцманом чоловіка, якому я й передав ваші папери.

— То вам тут уже нема чого робити?

Дантес швидко роззирнувся навкруги.

— Нічого, все гаразд, — сказав він.

— То гайда обідати до нас.

— Перепрошую, пане Моррелю, та передовсім я мушу побачитися з батьком. Дякую вам за честь...

— Правильно, Дантесе, правильно. Знаю, що ви добрий син.

— А мій батько, — нерішуче спитав Дантес, — він здоровий, ви не знаєте?

— Гадаю, здоровий, любий Едмоне, хоч я його й не бачив.

— Так, він весь час сидить у своїй кімнатці.

— Це свідчить принаймні, що він без вас ні в чому не мав потреби.

Дантес усміхнувся.

— Батько мій гордий, і якби він у чомусь і мав потребу, то ні в кого на світі, крім Бога, не попросив би допомоги.

— Отож, відвідавши батька, ви, сподіваюся, прийдете до нас?

— Ще раз перепрошую, пане Моррелю, та в мене є ще один обов’язок, який для мене так само дорогий.

— Ох, я й забув, що в Каталянах дехто чекає на вас так само нетерпляче, як і ваш батько, — красуня Мерседес.

Дантес усміхнувся.

— Он воно що! — провадив господар судна. — Тепер я розумію, чому вона тричі приходила допитуватися, чи скоро прибуде «Фараон». А нехай йому, Едмоне, ви щасливі, подруга у вас хоч куди!

— Не подруга вона мені, — поважно сказав моряк, — а моя наречена.

— Деколи це те саме! — зареготав судновласник.

— Не для нас, — відтяв Дантес.

— Гаразд, Едмоне, я вас не тримаю. Ви так добре облаштували мої справи, що я мушу дати вам час на улаштування ваших. Може, вам треба грошей?

— Ні, не треба. У мене лишилася вся платня, яку я одержав під час плавання, тобто майже за три місяці.

— Ви ретельний чоловік, Едмоне.

— Не забувайте, пане Моррелю, що батько мій убогий.

— Так, так, я знаю, щоб ви добрий син. Ідіть до батька. У мене теж є син, і я дуже розгнівався б на того, хто після тримісячної розлуки завадив би йому побачитися зі мною.

— То ви дозволите? — уклонившись, запитав юнак.

— Ідіть, якщо вам більше нічого мені сказати.

— Та нічого.

— Капітан Леклер перед смертю не давав вам листа для мене?

— Він не міг писати; та ваше запитання нагадало мені, що я мушу попросити у вас відпустки на два тижні.

— Для весілля?

— І для весілля, і для мандрівки до Парижа.

— Будь ласка! Ми будемо розвантажуватися тижнів із шість і вийдемо в море не раніше, ніж місяці за три. Та за три місяці ви повинні бути тут, — провадив судновласник, ляскаючи молодого моряка по плечі. — «Фараон» не може йти в плавання без свого капітана.

— Без капітана! — вигукнув Дантес, і очі його радісно засяяли. — Обережніше кажіть це, пане Моррелю, бо зараз ви відповіли на найбільш потаємні надії моєї душі. Ви хочете призначити мене капітаном «Фараона»?

— Якби я був сам, любий мій друже, то простягнув би вам руку і сказав: «Домовилися!» Та в мене є компаньйон, а ви знаєте італійське прислів’я: «Chi ha compagno ha padrone»[1]. Та половину справи вже зроблено, тому що один із двох голосів уже за вас. А завоювати для вас другий — то вже моє діло.

— О пане Моррелю! — вигукнув юнак зі сльозами на

1 2 3 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10