Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

Сільсія з подивом розглядала місце, в яке її привела подруга. Це не було схоже на звичне місце для веселого проведення часу чи таверни для ночівлі. І це місце зовсім не асоціювалося із культурним проведенням часу для кращого пізнання життя в столиці.

— Таті, це справжнісінький бордель! — роздратовано вимовила Аберхат, закотивши очі й склав руки на грудях в знак протесту.

— Сія припини бурмотіти як стара бабця, ти тільки поглянь на це місце! — Татіра розправила плечі, обвівши вказівним пальцем довкола. — Тут вирує життя, — Олавей ледь не підстрибнула на місці від радощів. — Щоб сюди потрапити мені довелося бронювати місце аж за пів року й чекати листа із відповіддю про підтвердження броні!

Сільсія тільки увійшла до закладу – «Чорний діамант» і її відразу ж кинулося в очі червоні стрічки оксамиту які перепліталися в дивних візерунках із чорними, прикрашаючи стелю й приглушуючи світло; поруч з білими колонами стояли вази зі свіжими величезними букетами блакитних троянд; столики на яких лежали оксамитові чорні скатертини, а на підлозі буквально були  клубки диму з ароматизованих випарів. Аберхат не могла приховати захвату від дорогоцінного оздоблення яким прикрасили сцену на якій молоді танцівниці у вуалях, звабливо рухали стегнами задля розважання присутніх гостей, але те, що це місце дещо суперечимо моральним принципам, лишалося для Сільсії придушеним.

Чорний діамант був справжньою перлиною серед всіх таверн та борделів у всьому королівстві Сільверайс, де збиралися найзаможніші та найвпливовіші люди які бажали розважитися та витрати мішки із злотими монетами. Сільсія не належала ні до заможних, ні до впливових, і з цієї причини відчувала дискомфорт в подібному місці. Звісно Аберхат не мала проблем із коштами, і її ніколи не обділяли в чомусь, але й назвати свою родину багатою вона не могла.

Аберхат взагалі не знала, чому подруга так жадала потрапити в столицю, щоб відвідати бордель, в якому одна ніч  коштувала не одну місячну платню.

— І все ж таки, — Сільсія зітхнула, розуміючи що реальних доводів і аргументів вона не отримає від подруги. — Ти справді хочеш провести свій день народження тут?

— Звісно! — Татіра заплескала в долоні. — Сьогодні буде феєричне шоу танців, — Олавей звісно ж не стала уточнювати, що шоу складалося виключно із чоловічої частини. — Кожному відвідувачу сьогодні випаде шанс отримати щасливий білет з номером, який подарує можливість на персональну зустріч  із членом верхівки гільдій, — вона кілька разів вказівним пальцем тицьнула до стелі, мов цей знак все пояснював. — Ну і звісно азартні ігри! — на останньому зелені очі Олавей спалахнули іскрами.

— Інколи твоя залежність мене лякає, — Сільсія знизила плечима.

— Витягнуть свій щасливий номерок, — ввічливо звернувся офіціант, який тримав в руках кулю із чорного матового скла. Альберхат ледь не спіткнулася від неочікуваної появи молодого хлопця. — Й отримайте шанс на персональну зустріч.

— Дякую, — Сільсія засунула руку і без жодного ентузіазму дістала картку яка була звісно ж чорного кольору. — Вона порожня, — з подивом вимовила Альберхат дивлячись на офіціанта.

— Сі, номер кімнати з’явиться коли буде розіграш, — Татіра штурхнула подругу ліктем в бік, ховаючи свою картку до глибокого декольте. — Тепер нумо розважатися!

Олавей буквально потягнула Альберхат в бік зали з азартними іграми.

— Що означає номер кімнати? — спантеличено запитала Сільсія, але її питання лишилося без відповіді.

Музика, сміх присутніх гостей, гучні непристойні вигуки, відверті цілунки за столиками й звісно алкоголь. Атмосфера чорного діаманту була не до душі Сільсії, але сьогодні вона була ладна проковтнути свій норов та невдоволення тільки б не псувати настрій своїй подрузі, яка отримувала шалену насолоду від перебування в цьому місці.

Альберхат не стала глядачем на шоу чоловічих танців, залишившись в залі азартних ігор. Вона не знала, що на її стороні – вдача, чудове вміння гри чи хитрощі які вона дізналася від батька, який постійно грав в покер з друзями.

— Фул-Хаус, — озвучив масивний чоловік, демонструючи свої карти гравцям.

— Каре, — приєднався ще один чоловік, на шиї якого висіло величезне кольє із дорогоцінних каменів.

— Флеш-Рояль.

Сільсія вже в шосте вигравала й не могла сказати, що їй це було не до душі. Вона не мала проблем із коштами, але ніколи не втрачала нагоди відкласти кілька золотих монет на майбутнє. Аберхат так захопилася азартною грою, що зовсім забула про плин часу; вона навіть дозволила собі випити два келихи смачного вина з бульбашками, що було новинкою серед знаті. Та щойно Аберхат забрала свій виграш, один з гравців підскочив з місця.

— Ти брехуха! — чоловік із масивною підвіскою на шиї буквально заревів мов звір, стукаючи по столі долонями. — Як може така дівка вигравати стільки разів поспіль?! — він кинувся до Аберхат хапаючи її за комір сорочки. — Показуй кишені,  в тебе там точно приховані карти! — не вгамовувався чоловік.

Сільсія занервувала, вона маніпулювала картами не менше ніж решта присутніх. Ніхто не грав чесно в покер, й звинувачення чоловіка в кишені якого були також приховані карти, були сміховинними. Та все ж косі погляди всіх гравців були націлені на Аберхат.

— Пане, — голос незнайомця привернув увагу всіх присутніх довкола, — відпустіть даму, — низький баритон, та легка хрипота, робила голос молодого чоловіка небезпечним. — Ваша поведінка є не гідною. Вмійте гідно визнавати поразку.