Читати книгу - "Камо грядеші, Нагорняк Володимир"

Заполітизовано-сектантська затята відчуженість Єдиного Інформаційного Поля України від менших інформаційних полів (зокрема, літературно-художнього) надає засобам масової інформації не державний загальнооб’єднувальний статус, а працює на професійно-інформаційні відокремлення цих ЗМІ. Виникає враження, що Єдине Інформаційне Поле України проводить цілеспрямовану роботу не на своє підживлення меншими інформаційними полями, а на їхнє поглинання собою. Отже проводиться систематизоване приниження сучасного українця, на його аборигенство та дебілізацію в інформаційній лавині, на національний сурогат. За доказами далеко ходити не треба: українське майбутнє формують «національні» дитячі герої – безголові Телепузики, копійчано-ненаситні Скруджі, захмарні шоумени Чіпи та Дейли; телеканалом СТБ відверто, з благословення Національної Ради, знищується набуток століть – українська літературна мова і т.д. Шановні, а ваша старість вашими ж дітьми не запитає: «І звідки воно, таке бездушне, взялося?!» Придивіться сьогодні, добре придивіться – звідси…

Коли помирала Душа, —

Народу набігло багато;

Зібралися, наче на свято,

Коли помирала Душа.

Письменник, хто Душу цю зрадив,

Талдичив під ніс уперто:

«Душа не вмира – безсмертна!»

Хоч вірить боявся в цю правду.

Боявся, бо так запродався,

Вернути якби йому Душу,

Мотузку шукав би – й на грушу;

Не в Раду Верховну подався б…

…Галопом газета промчала –

Нажива в очах щохвилинна…

Ридала надривно картина,

Бо скрипка їй правду сказала.

…А в цих вже столи розпростерті…

…А цей, з міністерства культури,

Аж весь засвітився: «В натуре!»

Дадим три фольклорных концерта!»

…Коли помирала Душа,

Зібралися, наче на свято…

…Невже все життя – тільки дати

Коли помирала Душа?!

Що не виходиш з мілини –

Не час, не світ – себе вини.

Не жити як – як убивати,

навчає телебачення тебе

Пустота у душах юних пророста

Латинь освіти плодить яничарів

В полі душі цвіте лобода

Багато тут хохлів та яничарів,

Та підло мало українців тут.

Ревізія

(Идароп; авторський жанр)

Життя багатозначне, як прем’єра…

…………………………………..

Усе двоїться, всі чуття дзеркальні…

………………………………….

Краще нам не заглядати в себе…

………………………………….

Життя мине,

Уже мина.

Тебе й мене –

Напів нема.

(О.Бутузов, «Мистецтво самоти»)

Якщо ти ввійдеш у славу,

Розбуди в собі уяву:

По житті майни своєму,

Повернувшись у сьогодні.

Сам з собою ти зустрінься;

І вони тебе розсудять,

Я твої; з учора й з нині…

Як життя пройшов єдине?

Глянь-но, вигляни з-під маски!

Йшов чи підло прикидався?

Як нестане, скажуть як…

— Уявляєш: Я зустрілись…

— О! Зраділи, тиснуть руки…

— Оп! Колишнє бє по морді!,,

Завтра виставить рахунок

Як душа співала… — Шлунок!!!

Якщо ти ввійдеш у славу,

Не буди в собі уяву;

Не зустрінься сам з собою!

Стануть я твої до бою

Не з собою, а з тобою;

Я твої тебе й уб’ють…

…Ходять по реанімаційній палаті

Ревізійні Я мої прокляті…

Барвінок

Барвінок стелиться при хаті;

Тут люди – добрі, непихаті;

Барвінок – символ доброти;

Рости.

Малесенький мій синку,

Своєю добротою… до барвінку!.

Осколки серця

Степ. Україна. Сонце так,

Неначе вперше землю баче древню.

Літає-таке жайвір-птах,

Гасає-гасне в небесах, —

Осколки серця – падають! – на землю!

-         Поете, як ти, не зачах?..

Очима вкотре всвердлюєшся в стелю;

Літаєш-гаснеш в небесах…

Осколки серця – падають: — на землю!

Бутафорія

(З поеми «Вишня на болоті»)

Спливають дні в країну вічних сиріт…

…………………………………

У мізансценах губиться надія

…………………………………

Душі невитрачена сила

Не змінила руку на крило

………………………………….

Поети – грішні… через те, що вміють

Все невимовне втілити в слова

(О.Бутузов «Мистецтво самоти»)

Залишимо оцей наш час Історії

Як  для самознищення. В самоіронії

Постанео – безвольні, аж безмовні –

Пусті зсередини та камуфляжні ззовні.

Ксерокопичим необхідне зло.

Колись були й ми рисаками,

Та оскотинілись роками.

Що гроші? Папірці… Душа

Прорветься зв’язззю вірша

В майбутнє; звідти нас побаче –

І гірко внуками заплаче.

— Ми, українці… Нас держава…

— Кого лінила – одержала… жала…

— Вгодовано-безчесних лизунів…

Кричав аж; докричатись не зумів

Тобі з твоїх інвестиційних снів…

Залишимо оцей наш час Історії

Як грунт для самознищення.