Читати книгу - "Камо грядеші, Нагорняк Володимир"

В самоіронії

Зло необхідне стало традиційним.

Програли всі душевні війни;

Колись були й ми рисаками,

Та оскотинились роками…

І ми, ще навіть ми почуємо з Історії:

— Суть довели до бутафорії!

— Яка найважливіша риса в тата?

— Його зарплата…

— Якщо ж уменшиться його зарплата?

— Не треба нам такого тата!

Люди-шлунки

(З поеми «Вишня на болоті»)

Чується голос Безодні…

………………………………….

І є для душі потойбіччм

Навколо існуючий світ

…………………………………..

Чиї ми слуги – досі невідомо;

Але від служби це не позбавляє…

……………………………………

Вже давно на озерах століть

У твоїх різнобарвних світа

Біла чапля докори стоїть…

Болото нас засмокче поступово.

Спочатку – слово… Згине віще слово,

А там, гляди, насмокчеться душа;

Не до моралі вже, й не до вірша… Ша!

-         Завтра — завтра!

Їстоньки – сьогодні!-

Постали привиди з безодні,

Страшні потвори – люди-шлунки.

Як методично – теленузиків повтори –

Вбивають юні душі ці потвори.

Цинізм дійшов, уже дійшов до грації –

Що скажемо на божій атестації?!

— Привіт, яничари… На Януса чари

Піддалися, дітки?.. І хто ви? І звідки

— Херсон. Онуки. Судді наші й свідки…

«На свій безмежний шлунок

Сопів з усіх форсунок!..

Що по собі лишив?.. Болото!..

Душа не вийшла на роботу!»

— І це – сьогодні; завтра чим засвітить? —

Чорнобилем душевним час нас мітить.

«Яке там завтра? Виживи сьогодні!» —

Ті ж люди-шлунки, кривди з безодні.

Сюди! –

Копійка шрами залишає – не сліди;

Який нещадний бездуховності бетон –

2008-ий, Херсон.

Формула світла

(Идароп; авторський жанр)

Наше життя –

До корони від кореня відстаym/.

…………………………………

Круг лампочки вирує комашня…

……………………………………

Дівча, котре пішло по воду,

Розплескуючи, зірку принесе.

…………………………………..

Згодом півник визначає світлу

Час, коли відрине темнота,

І рятує кинути край світу

Дівчину, бабусю і  кота.

………………………………….

Ти радій, допоки не згасила

Світло думки лагідна пітьма.

Якщо ти пожив у темінь,

Про що згадуєш?.. Про світло;

Про миттєву зірку з неба

Чи про теплу хату-свічку;

Завядки чужому світлу,

На свою виходиш стежку;

На свою – і це важливо…

Маяки вночі, як сонце;

Навіть більше; засвітитись

І тебе вони сподвигнуть;

А не світиш – не живеш!..

— Хата-свічка, що це? – Мати

Підійшла до немовляти…

— А твоє, людини, світло?

Світло, й тільки: не пожежа,

Не зірок лякливий проблиск…

Якщо ти попав у темінь,

Присвіти цим идаропом;

Завдяки й моєму світлу,

На свою виходиш стежку;

На свою; я – слід для тебе;

Будь собою, рідним будь!

Світло йтиме дітям-внукам –

Сонячнітиме життя.

Ми – теперішні, 2008-ий рік – вже, нарешті!, починаємо усвідомлювати те, що не спромоглися стати українцями (не хохлами-яничарами, а воістинно – українцями!) настільки, щоб нашим найвищим (отже, в першу чергу, надпартійним!) соціальним пріоритетом ставала всеукраїнська об’єднувальна ідея,наша ж таки

праоснова.

(В.Нагорняк «Камо грядеші»)

Коли, після проголошення незалежності України, провідні українські письменники прийшли на телебачення, згарячу подумалося: ось він — український духовний прорив!!! Телеефіри рясно усіються сценізаціями їхніх високохудожніх та високоідейних, за світовими мірками, літературних творів; владна підтримка, а там і ми, молодші, підтягнемося. Прорив збанкрутів у нарив – перемогли телепузики. Вони, не поіменно названі письменники, чиї імена гучніші будь-яких посад, обезцінилися цими ж таки посадами, депутатствами, партійними підляганнями… Глашатай вічний тимчасовим клерком став!

Втім, навіть це могло б мати знак плюс, якби телеефіри  усіялися різноманіттям нестандартних менталітетно-українських первинно-творчих думок; якби українські ЗМІ – під покровом вищезгадуваного Єдиного Інформаційного Поля – працювали б не на роздрай між багаточисленними політичними єдиномисліями України, а на історичну праоснову – на український менталітет. Глашатаїв, говорячи сучасним сленгом, використали, і вони піддалися на це. Яскраві особистості, зробившися на початку шлагбаумом для системної критики державного чиновництва суспільством, розпорошилися по політичних єдиномисліях до такого ступеня, що навіть самі почали створювати ці єдиномислія (Б.Олійник).  Коли ціле підміняється своєю частиною, навіть найкращою своєю частиною, це працює на нівелювання та знищення всього цілого.

Вищенаписане може комусь здатися моїм, В.Нагорняка, вболіванням за сучасну українську літературу. Це безперечно, є, але думка значно глибша.             Філософія                   ціленаправленого інакомислія акумулює у собі оригінальні бачення розвитку всіх, без найменшого винятку, галузей народного господарства сучасної України, котрі по відношенню до філософії    ціленаправленого інакомислія похідні. Сьогоднішня українська дійсність асоціюється з такою образною, і навіть образливою, картиною: знесилена та голодна конячка з останніх сил тягне віз, на котрому всідається здоровань-їздовий; бачачи цю картину, Держава намагається допомогти, але – кричущий український абсурд!!! – допомагає не знесиленій та голодній конячці, а ситому їздовому. Та й сама українська Держава, — позаменталітетні єдиномислія, що поза зоною системної критики, — сама по собі не зміниться.