Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

Скарлет не враховувала одного: правила гри тим часом змінилися, і хоч би як чесно тепер ти працював, це вже не гарантувало належної винагороди. Джорджія фактично перебувала у воєнному стані. По всіх усюдах стюяли залоги янкі, і всім верховодило Бюро звільненців, встановлюючи приписи на свій розсуд.

Це бюро, засноване федеральним урядом задля опіки над звільненими рабами, що не знали, як дати собі раду, цілими тисячами переселяло негрів з плантацій у селища й міста. Бюро забезпечувало своїх підопічних харчуванням, поки вони байдикували й лише одним клопоталися — як дошкульніше дозолити недавнім господарям. На чолі місцевого бюро стояв Джонас Вілкерсон, колишній Джералдів управитель, а за помічника в нього був Гілтон, чоловік Кетлін Калверт. Ці двоє енергійно поширювали чутки, що південці й демократи тільки чекають нагоди загнати чорних назад у рабство і що вся надія й опора негрів — Бюро звільненців та республіканська партія.

Крім того, Вілкерсон і Гілтон навіювали неграм думку, що вони в усьому рівня білим і що невдовзі буде дозволено шлюби між білими й чорними, а плантації вчорашніх рабовласників поділено і кожен негр дістане сорок акрів землі та мула у повну свою власність. Вони розпалювали негрів брехнями про жорстокість білих до них, і в краю, який здавна славився щиросердими стосунками між неграми та їхніми власниками, почали наростати ненависть і підозріливість.

Підпорою діяльності бюро були солдати, а військові власті видали безліч суперечливих наказів, що регулювали життя переможених. Під арешт можна було потрапити за будь-яку абищицю, ось хоч би й за неповагу до урядовця бюро. Військові розпорядження стосувалися навчання у школах, дотримання чистоти, форми гудзиків на сурдутах, продажу товарів та безлічі інших житейських дрібниць. Вілкерсон і Гілтон мали право втрутитися в будь-який захід Скарлет, могли примусити її продавати чи там міняти щось лише за тією ціною, яку вони встановлять.

На щастя, Скарлет особисто майже не стикалася з цими двома діячами: Вілл переконав її перекласти на нього всі зовнішні оборудки, а самій опікуватися лише господарством. Бувши врівноваженої вдачі, він спромігся незле залагодити не одне з таких ускладнень, не турбуючи цим Скарлет. Та Вілл при потребі міг би дати раду навіть і з саквояжниками, і з янкі. Однак тепер постала проблема, перед якою він виявився безсилий. Про новий надміру великий податок, що загрожував втратою Тари, Скарлет треба було доповісти, і то невідкладно.

Очі у неї палали вогнем, коли вона дивилась на Вілла.

— Ну ж і кляті янкі! — скрикнула вона.— Побили нас, обідрали, а тепер ще й нацьковують цих поганців!

Війна скінчилася, проголосили мир, але янкі й далі можуть грабувати її і прирікати на голод, можуть навіть вигнати з домівки. А вона, дурна, сподівалася, що як перебуде зимову скруту, то на весну все налагодиться. Ця приголомшлива новина, почута від Вілла, була останньою краплею у чаші її терпінь: це ж цілий рік надсадної праці піде намарне!

— Ох Вілле, а я гадала, що як війні кінець, то й усім нашим клопотам теж!

— Ні, мем.— Вілл підвів своє селюцьке обличчя з квадратовими щелепами й пильно глянув на неї.— Наші клопоти лише починаються.

— І скільки ж хочуть стягти з нас ще податку?

— Триста доларів.

На мить їй аж мову відібрало. Триста доларів! Це ж однаково, що три мільйони.

— Що ж...— насилу промовила вона.— Що ж... доведеться десь таки добувати ці триста доларів.

— О так, мем,— та ще з веселкою і Місяцем укупі.

— Але ж, Вілле! Хіба можуть вони пустити Тару з аукціону? Адже...

В погідному погляді його блідуватих очей проступили така гіркота й ненависть, що Скарлет навіть здивувалася.

— Гадаєте, не можуть? Ще й як можуть — і схочуть, і зможуть, і зроблять це за милу душу! Ви вже даруйте мені, міс Скарлет, але нашому краєві настав каюк. Ці саквояжники та пристібаї мають право голосу, а більшість нас, демократів, його позбавлено. У цьому штаті кожен демократ, в якого у шістдесят п’ятому році було записано в податкових книгах більш як дві тисячі доларів, не має виборчого права. Це означає, що випадають зі списків такі люди, як ваш тато, і містер Тарлтон, і Фонтейни, і Макре. Не можуть голосувати ті, хто воював і мав звання полковника, а в цьому штаті, міс Скарлет, полковників куди більше, ніж у будь-якому іншому штаті Півдня. Так само не можуть голосувати й ті, що були на урядовій службі за Конфедерації,— тобто випадають усі, від нотарів до суддів, а таких людей хоч греблю гати. Коротше, янкі добряче нас обкрутили з цією присягою на вірність: кожного, хто був бодай кимось до війни, позбавлено права голосу. Відшили усіх, хто хоч трохи меткіший, чи достойніший, чи заможніший.

Х-хе! Мені б дали право голосу, якби я прийняв цю їхню кляту присягу. Я й грошей ніяких у шістдесят п’ятому не мав, і вже запевно не був полковником і взагалі був ніхто. Але присягати їм я не збираюся. Навіть бачити не хочу тої нав’язливої присяги! Якби янкі по-чесному поводились, я присягнув би їм, але тепер дзуськи. Одне діло приєднати мене до Союзу, це нехай, але на якусь там ще Реконструкцію я не згоден. Не дам я їм присяги, навіть коли й на безрік мене позбавлять голосу... Але ось такі покидьки, як Гілтон, і негідники, як Джонас Вілкерсон, і білі голодранці, як Слеттері, і така нездаль, як Макінтоші,— вони всі голосуватимуть. І якраз вони й заправляють тепер усім. І коли вони схочуть накинути на вас не один, а десять податків, то й накинуть. Як і чорнюк — може вбити білого, і його за це не повісять і не...— Він знітився й урвав мову, і обом їм пригадалось, що скоїлося з самотньою білою жінкою на відлюдній фермі поблизу Лавджоя...— Ці чорнюки можуть будь-що вчинити супроти нас, а Бюро звільненців вигородить їх, і солдати захистять гвинтівками, ми ж навіть права голосу не маємо і взагалі нічого не можемо.

— Право голосу, право голосу! — скрикнула Скарлет.— Та до чого тут це право, Вілле? Ми ж про податки ведемо річ!.. Вілле, але ж усім відомо, що Тара — добра плантація. Якщо доведеться, ми зможемо закласти її, і за ці гроші заплатимо податок.

— Міс