Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Рікі та дороги 📚 - Українською

Читати книгу - "Рікі та дороги"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рікі та дороги" автора Марк Лівін. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 27
Перейти на сторінку:
ми люди. І хай би якими страшними були помилки, ми будемо пробачати, забувати й любити.

Це книжка про страхи, від яких можна втікати все життя — або ж повернутися й подивитися їм у вічі. Не подолати, а прийняти їх. Просто визнати факт нормальності їхнього існування.

Це книжка для людей, які припускатимуться помилок, багатьох помилок, їx-бо не уникнути, з ними доведеться жити, їх доведеться пробачити іншим, і — що складніше — їх доведеться пробачити навіть самому собі.

Поговоріть зі своїм собакою.

5

4

З

2

1…

Андрій Баштовий,

головний редактор The Village Україна

Рікі та дороги

Дякую, бо є за що

1) Андрієві Баштовому;

2) його Сім'ї;

3) Тані Репецькій;

4) Каті Бабкіній;

5) Вячеславу Бардаченку

6) Саші Ісаковій;

7) Оксані Артеменко;

8) Марині Артеменко

Моїй Мамі

Однаково важливо знати дві речі: як бути самому і як бути з іншими.

Туве Янсон

Мене звати Матвій, мені чотирнадцять років, але люди, з якими я часом спілкуюся, кажуть, ніби я поводжуся як мала дитина.

Це тому, що я дуже засмучуюся, коли щось забуваю або коли щось іде не так, як я звик, — іноді через це втрачаю контроль над собою і можу казати те, чого казати не варто, або сісти й годинами розхитуватися, або лягти й притискатися лицем до землі, зовсім не відчуваючи часу.

Мене навіть кілька разів перевіряли на різні психічні захворювання, але це не дало ніяких очевидних результатів.

Зараз я стою навкарачки посеред власноруч зробленого з гілок і листя намету у формі трикутника й дивлюся, як з-під моєї руки вимальовується не дуже рівна помаранчева лінія.

Вона позначає час, який я перебуваю в лісі.

Я сьогодні тут перший день, і поки що мені добре.

Так само я почуваюся, коли вдихаю повітря після дощу або коли вперше вдягаю щойно куплений зручний одяг.

Я прийшов сюди, щоб побути в інакших умовах, сповнитися нових вражень, бо всі мої правила остаточно сплуталися і я перестав розрізняти, що добре, а що погано і навпаки.

Кілька днів тому зі мною сталася одна подія, яка й привела мене сюди. Але спочатку через неї я вирішив провідати товариша, що жив по сусідству. Бабуся казала, що він нездужає.

Отже, я поклав до рюкзака печиво, чай і трохи меду, який бабуся залишила на столі. Але буде брехнею казати, що мене в першу чергу непокоїв його стан і я просто хотів напоїти його чаєм. Це хвилювало мене в другу чергу. А насправді мені дуже треба було з кимось поговорити.

Адже іноді треба проговорити все, чого ще не розумієш, щоб воно нарешті стало звичайним і припинило тебе їсти.

А ще я від руки намалював другові листівку. Дуже просту. Подумав, що йому буде приємно її отримати. Хворих треба такими речами розважати.

Коли я прийшов, він запитав, навіщо я приперся.

Я сказав, що приніс йому печива й чаю, бо ми друзі.

Він сказав, що ми не друзі — ми сусіди.

Ми мовчали приблизно триста секунд. Але я можу помилятися, бо не мав секундоміра та просто лічив подумки.

Був увімкнений телевізор — мій товариш дивився телевікторину, в якій діти розв'язували різні задачі. Він сказав, що вони триндець які розумні.

І запитав, чи не заздрісно мені?

А тоді сказав, що мені таким ніколи не стати, бо я і двох слів не можу зв'язати докупи. І засміявся.

Але мене це не образило, бо я звик таке чути, це називається «підколоти». Мене постійно підколювали в школі й на вулиці.

Потім він сказав:

— Не дивно, що твоїй мамі так довго не потрібен був син.

І додав:

— Не дивно, що вона приїхала тільки тоді, коли вже не було вибору.

Але я не звик говорити про маму.

Я забув, як вона пахне, який у неї голос, якої довжини та якого кольору волосся. Я навчився жити без неї, за новими правилами. Аж раптом вона знову з'явилася, і це було трохи дивно, бо люди, які помирають, не повинні оживати й приходити до тебе, ніби нічого не сталося. Це суперечить здоровому глузду і всім правилам нормальності.

Тож я розгубився і не знав, що відповісти.

І сказав, що піду на кухню та приготую чай.

Там я міг побути на самоті й гучно втягнути носом повітря — це завжди допомагало мені заспокоїтися.

Я подумав, що треба запитати, де він захворів і як тепер почувається. Це називається «змістити фокус розмови».

Чайник

1 2 3 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рікі та дороги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рікі та дороги"